Ян Сібеліус: биография

Особливе становище у фінській національній культурі займає симфонічна поема «Фінляндія», що є музичної ілюстрацією історії народу і мала антиросійську спрямованість. Мелодія мала успіх і стала національним гімном. Її виконання, в тому числі і насвістиваніе мелодії в громадських місцях, каралося російськими властями ув'язненням.

Творча діяльність Сібеліуса фактично завершилася в 1926 симфонічною поемою «Тапіола», ор. 112. Понад 30 років музичний світ чекав від композитора нових творів - особливо його Восьмої симфонії, про яку стільки говорилося (у 1933 р. була навіть анонсована її прем'єра); однак очікування не збулися. У ці роки Сібеліус писав лише невеликі п'єси, зокрема масонську музику і пісні, нічим не збагатили його спадщина. Втім, існують свідчення, що в 1945 р. композитор знищив велику кількість паперів і рукописів, - можливо, серед них були і не дійшли до остаточного втілення пізні твори.

Його творчість отримує визнання головним чином в англо-саксонських країнах. У 1903-1921 він п'ять разів приїжджав в Англію диригувати своїми творами, а в 1914 відвідав США, де під його керуванням у рамках музичного фестивалю в Коннектикуті пройшла прем'єра симфонічної поеми Океаніди (Aallottaret). Популярність Сібеліуса в Англії й США досягла свого піку до середини 1930-х років. Такі відомі англійські письменники, як роза Ньюмарч, Сесіл Грій, Ернест Ньюмен і Констант Ламберт, захоплювалися ним як видатним композитором свого часу, гідним спадкоємцем Бетховена. Серед найбільш палких прихильників Сібеліуса в США були О. Даунс, музичний критик «Нью-Йорк Таймс», і С. Кусевицький, диригент Бостонского симфонічного оркестру; в 1935, коли музика Сібеліуса пролунала по радіо у виконанні Нью-йоркського філармонічного оркестру, слухачі обрали композитора своїм «улюбленим симфоністом».

Із 1940 інтерес до музики Сібеліуса помітно падає: лунають голоси, що піддають сумніву його новаторство в області форми. Сібеліус не створив своєї школи й не зробив прямого впливу на композиторів наступного покоління. У наші дні його звичайно ставлять в один ряд з такими представниками пізнього романтизму, як Р. Штраус і Е. Елгар. При цьому в Фінляндії йому відводили й відводять набагато важливішу роль: тут він визнаний великим національним композитором, символом величі країни.

Ще при житті Сібеліус був вшанований так, як вшановували лише деяких художників. Досить згадати численні вулиці Сібеліуса, парки Сібеліуса, щорічний музичний фестиваль «Тиждень Сібеліуса». У 1939 «альма матер» композитора, Музичний інститут, одержав назву Академії імені Сібеліуса (фін. Sibelius-Akatemia).

Помер Сібеліус в Ярвенпяя 20 вересня 1957.

Основні твори

Симфонії

• Симфонія № 2 D-dur, op.43 (1902)
• Симфонія № 7 C-dur, op.105 (1924)
• Симфонія № 5 Es-dur, op.82 (1915)
• Симфонія № 3 C-dur, op.52 (1907)
• Симфонія № 1 e -moll, op.39 (1899)
• Симфонія № 6 d-moll, op.104 (1923)
• Симфонія № 4 a-moll, op.63 (1911)
• 1892 - «Куллерво», симфонія для оркестру, соло і хору

Симфонічні поеми

• «Фінляндія», ор.26 ( 1899)
• «Нічна стрибка і схід сонця», ор.55 (1907)
• «Дріада», ор.45 (1910)
• «Пан та Відлуння », (1906)
• « Бард », ор.64 (1914)
• « Океаніди », ор.73 (1914)
• « Дочка Похйоли », ор.49 (1906)
• « Сага », ор.9 (1892, друга редакція 1901)
• « Тапіола », ор.112 (1926)