Віктор Федорович Смирнов: біографія

Біографія

Закінчив у 1972 році театральне училище. І відразу ж був прийнятий на роботу в Пензенський обласний театр драми ім. А. В. Луначарського. За десять років роботи на цій сцені він зіграв більше 40 ролей. Серед них: Чешков («Людина зі сторони» І. Дворецького, 1972 р.), Адмірал Степанов («Справа, якій ти служиш» Ю. Германа, 1973 р.), Бос Фінлі («Солодкоголосий птах юності» Т. Уїльямса, 1973 р.), Клавдій Горецький («Вовки та вівці» А. Н. Островського, 1973 р.), Лорд Уїндермір («Віяло леді Уїндермір» О. Уайльда, 1974 р.), Бусигін («Побачення в передмісті» А. Вампілова, 1974 р.), Лопатин («Із записок Лопатіна» К. Симонова, 1975 р.), Антон Зиков («Зикови» М. Горького, 1975 р.), Міхай Груя («Свята святих» І. Друце, 1976 р.), Григорій Меліхов («Тихий Дон» М. Шолохова, 1977 р.), Нікітін («Берег» Ю. Бондарева, 1978 р.), Макар Нагульнов («Піднята цілина» М. Шолохова, 1979 р.), Бен Хаббард («Лисички» Л. Хеллман, 1979 р.), Отелло («Отелло» В. Шекспіра, 1982 р.).

У 1983 році Віктор Смирнов був прийнятий в трупу Александрінського театру. Його першою роботою на прославленій сцені стала роль Пугачова в легендарному спектаклі Ростислава Горяєва «Капітанська дочка» за А. С. Пушкіну (1984 р.). Ця роль принесла артистові безсумнівний успіх і негайно ж висунула його в число провідних майстрів театру. У ряді наступних робіт Віктора Смирнова немає прохідних ролей. У 1980-1990-ті роки артист був зайнятий практично в усіх великих постановках театру. Серед його робіт того періоду: Железнов («Васса Желєзнова» М. Горького, 1985 р.), Митрич («Влада темряви» Л. М. Толстого, 1986 р.), Москальов («Дядечків сон» Ф. М. Достоєвського, 1987 р.), Письменник («Самовбивця» М. Ердмана, 1988 р.), Шаляпін («Дзвони» Ю. Нагібін, 1989 р.), Скотініних («Наталка Полтавка» Д. І. Фонвізіна, 1990 р.), Большов в комедії А. Н. Островського «Свої люди - поквитаємось!» (1990 р.), Гамлет, а потім і Клавдій («Гамлет» В. Шекспіра, 1992 р. і 1997 р.) Отелло («Отелло» В. Шекспіра , 1993 р.), Бугров («Платонов» А. П. Чехова, 1994 р.), Чебутикін («Три сестри» А. П. Чехова, 1996 р.), засланні («Лихо з розуму» О. С. Грибоєдова, 1996 р.), Він («Соррі ...» А. Галина, 1996 р.), Шаляпін в моновиставі «Прощай, Росія!», створеному за мотивами автобіографічної прози Ф. І. Шаляпіна «Маска й душа» (1999 р .), Патріарх («Борис Годунов» А. С. Пушкіна, 1999 р.), Дон Луїс («Дон Жуан» Мольєра, 2000 р.).

Комментарии