Про знаменитості
Микола Володимирович Станкевич: біографія
-
російський письменник, поет, публіцист, мислитель
Організатор і голова гуртка, відомого в історії суспільної думки Росії, в який входили Михайло Бакунін, Віссаріон Бєлінський, Василь Боткін, Костянтин Аксаков.
Біографія
Син заможних дворян, Станкевич виріс у великій і дружній родині, закінчив Острогозькому повітове училище і п'ять років провів у приватному пансіоні в Воронежі. Його молодший брат Олександр теж став письменником. У 16 років опублікував свої вірші, які носили патріотичний характер.
У 1830 році Станкевич вступив до Московського університету на словесне відділення, де розвинувся його інтерес до російської історії, сформувалися переконання. Був знайомий з Олексієм Кольцовим. На прохання Станкевича, Кольцов передав йому свої вірші. Одне з них Станкевич помістив в 1831 «Літературної Газеті». Вже в 1831 році він зібрав навколо себе групу однодумців, з якими палко обговорював питання «про Бога, про правду, про поезію». До першого складу гуртка входили Микола Станкевич, Януарій Невєров, Іван Клюшніков, Василь Красов, Сергій Строєв, Яків Нирок, Іван Оболенський. У 1833 році Невєров покинув гурток, але той невдовзі поповнився новими учасниками, а саме Віссаріоном Бєлінським, Костянтином Аксаковим, Олександром Єфремовим, Олександром Келлером, Олексієм Топорніна, Осипом Бодянським, Павлом Петровим. Час розквіту гуртка був період з 1833-1837 років, до від'їзду Станкевича. Втім, гурток продовжував існування аж до 1839 року, але вплив його зменшилася. У гуртку розглядалися проблеми філософії, історії; захищалася ідея свободи людської особистості. Не оминали своєю увагою і мистецтво.
У цьому гуртку не було місця тим ієрархічним відносин, які панували в «статутну» миколаївську епоху. Тоді ж у Станкевича виникає ідея написати власний підручник з всесвітньої історії.
У 1834 році він закінчив університет і повернувся до Воронезької губернії, де працював почесним доглядачем. Там він провів ряд нововведень, але бажання повноцінно реалізуватися підштовхнуло його до повернення до Москви (1835). До того часу гурток поповнився новими людьми: істориком Грановським, критиком Бєлінським, якого Станкевич прозвав шаленого Віссаріона. Влітку 1835 року вони починають просвітницьку діяльністю в журналі «Телескоп».
Повноцінно реалізувати свої плани Станкевичу не вдалося - прогресувала давно мучить його хвороба - туберкульоз, у той час званий «сухоти». Поїздка на Кавказ не принесла поліпшення, і вже в 1837 р. Микола відправився на лікування в Карлові Вари. Цей курорт знаходився недалеко від Берлінського університету, де на той час вже вчилися Грановський та Невєров - і вже через 3 тижні лікування хворий залишив курорт.
Оселившись у сестри, Станкевич повернувся до студентського життя, і знову організував навколо себе гурток, у складі якого були як старі, так і нові учасники (Бакунін, Тургенєв). В цьому гуртку велися розмови на такі ж теми, як і в гуртку московського зразка. Хвороба ж свій хід не забарилася, і влітку 1840 Станкевич помер в Італії, у сні, практично на руках сестри Мішеля Бакуніна Варвари.
← предыдущая следующая →
Cторінки: 1 2