Фіхте, Іммануїл Герман: биография

Для людини можливе лише непряме пізнання Бога через вивчення всіх реальних отдельностей; це пізнання не може мати характер наочності, але полягає в чистому умогляді. Головна його суть - у розумінні Бога трансцендентним світовим єдністю. У визнанні Бога сверхміровой особистістю полягає существеннейшее відміну захищається Ф. теїзму від попередніх йому пантеїстичних навчань, за якими природа Бога цілком вичерпується загальною сукупністю світового процесу. Думка (провідне свій початок від Фіхте Старшого), за яким розуміння Бога абсолютної особистістю містить в собі протиріччя, Ф. вважає помилковим і заснованим на тому, що поняття особистості приймається у вузькому сенсі людської особистості з притаманними їй предикатами кінцівки і обумовленості. Ф. спростовує також висловлене деякими з його сучасників положення про несумісність поняття Бога з визнанням вічних нестворених реальностей, які змушують нібито мислити Бога чи обмеженим, або у всякому випадку по відношенню до них бездіяльним. На думку Ф., всі непорозуміння полягає тут у вузькому і нефілософських понятті творіння, якому надається значення виникнення в часі. Бог - творець світу, але не в тому сенсі, що творить його в певний момент часу з нічого, а в тому, що вічно або передчасно створює загальносвітову координацію.

Індивідуальні елементи світу, що розуміються окремо один від одного, не створені, а існують вічно; але їх загальна зв'язок і розвиток обумовлені Богом. Самою основною формою відносин між окремими реальностями є ставлення засоби і цілі. Неорганічна природа являє засіб для досягнення вищих форм буття органічного світу. Весь світ за своєю внутрішньою координації є безперервний ланцюг засобів і цілей. Так як джерело цієї координації - в Бозі, то діяльність Бога по відношенню до світу слід визнати целеположной. Первісна сутність окремих речей і загальносвітового порядку спрямована до абсолютного блага і досконалості і тому може бути названа божественної. Зло, або неналежне, не лежить у первісній природі речей, але має зовнішнє і випадкове походження. У кожній взаємодії окремих істот відкривається можливість для різного роду відхилень від первісної, закладеної у всякій індивідуальності норми розвитку - внутрішньої мети. Перетворення цієї можливості в дійсність залежить від сваволі істот. Але сутність первісної безгрішною природи ніколи не знищується цілком, і в ній знаходиться постійне джерело повернення до добра. Однак повне моральне відродження не може бути вироблено власними силами окремих істот і потребує допомоги у Бога. Таку божественну допомогу людство отримало в особі Христа. Звичайне заперечення проти теодицеї, яке у питанні, як міг Бог допустити можливість зла, усувається тим міркуванням, що поняття неналежного, чи зла, випливає з самого поняття вільної волі як можливості самовизначення. Якби Бог зробив неможливим будь-яке відхилення від первісної норми добра, то це було б рівнозначно повній обумовленості істот, і такий фатально розвивається світ був би позбавлений всякого морального сенсу і цінності.

Найважливіші твори

• «Fragen und Bedenken ?ber die n?chste Fortbildung deutscher Speculation» (1876);
• «Der neuere Spiritualismus, sein Werth und seine T?uschungen» (1878).
• «Die theistische Weltansicht und ihre Berechtigung» (1873);
• «Vermischte Schriften» (1869);
• «Zur Seelenf rage» (1859);
• «Ueber Gegens?tze, Wendepunkt und Ziel heutiger Philosophie» (1832);
• «Speculative Theologie» (1846-1847);
• «Anthropologie» (1856 і 1876) ;
• «Psychologie» (1864);
• «Das Erkennen als Selbsterkennen» (1833); «Ontologie» (1836);
• «System der Ethik »(1850-1853);
• « Die Idee der Pers?nlichkeit und der individuellen Fortdauer »(1834 і 1855);
• « Die Seelenfortdauer und die Weltstellung des Menschen »(1867);
• «Beitr?ge zur Charakteristik der neueren Philosophie» (1828 і 1841);
• «S?tze zur Vorschule der Theologie» (1826);

Сайт: Википедия