Боб Марлі: биография

Всі музиканти гурту «The Wailers» були затятими прихильниками растафаріанства, що, природно, призвело до конфлікту з їх продюсером Клементом Доддом. Музиканти вирішили вершити власну долю самостійно і заснували лейбл, названий «Wail'N'Soul». Перші успіхи окрилили групу, однак бізнес скоро пішов наперекосяк, і до кінця 1967 року музиканти збанкрутували. Це викликало зрозумілі проблеми, проте хлопці продовжували писати пісні, і з однією з них, «Stir It Up», написаної Бобом Марлі, співак Джонні Неш, компаньйон групи, знайшов величезний успіх.

Приблизно в цей же час члени «The Wailers» познайомилися з Лі Пері, і цей геній продюсерської думки допоміг групі створити кращі за всю її історію записи. Класикою «реггі» стали пісні «Soul Rebel», «Small Axe», «Duppy Conqueror» і «400 Years» - більш того, саме ці пісні вважаються знаковими у визначенні напрямку розвитку цього музичного стилю.

Басист Асто Баррет зі своїм братом барабанщиком Карлтон приєдналися до групи в 1970 році і дуже швидко стали ритм-основою «The Wailers». Ці музиканти неймовірно багато зробили для того, щоб репутація групи стала винятково висока на Карибах. Тим не менше, «The Wailers» залишалися практично невідомими за межами Карибських островів.

Джонні Неш запросив Боба Марлі відправитися разом до Швеції влітку 1971 року. Тут Боб зв'язався з компанією «CBS» і уклав з нею контракт. Проте поїздка групи «The Wailers» навесні наступного року в Лондон ледь не стала фатальною. Музиканти залишилися без грошей і перспектив. Боб Марлі зробив останню спробу виправити справи і відправився на студію Кріса Блеквелла «Island Records». Кріс Блеквелл був досвідченим і далекоглядним менеджером і займався просуванням в Лондоні ямайської музики. Прекрасно обізнана про славу «The Wailers» на Карибах, Блеквелл, не замислюючись, запропонував групі контракт на дуже хороших умовах. Запис альбому повинна була відбутися на кращому студійному обладнанні, і таким чином стиль реггі був вперше поставлений на одну дошку з роком. До цього контракту реггі поширювався лише на синглах, і не існувало жодного альбому з цією музикою.

«Catch A Fire» став першим альбомом гурту «The Wailers» і порушив всі мислимі правила записів реггі - він не тільки був чудово оформлений, але і супроводжувався активною рекламою. Почалося довгий сходження «The Wailers» до визнання і всесвітньої слави. Перший їх альбом не перетворився на абсолютний хіт, але зате став знаковим в музичному співтоваристві. Стримані ритми творів Боба Марлі, що поєднувалися з досить войовничим змістом текстів, були повністю протилежні року, на той час уже повного надмірностей і встиг набити оскому. Керівництво компанії Кріса Блеквелла вирішилося організувати для групи «The Wailers» тур по Великобританії і Америці - абсолютно неймовірне подія для реггі-музикантів.

Навесні 1973 року група почала свої виступи в лондонських клубах. Але всього через три місяці Банні Лівінгстон виїхав на батьківщину, розчарований і впав духом через «життя на колесах», відмовившись брати участь і в американському турне. Його місце зайняв Джо Хіггс, старий знайомий і перший музичний вчитель Боба.

В американському турі група збирала повні зали і навіть брала участь в «розігріві» публіки на концерті Брюса Спрінгстіна. Успіх «The Wailers» перевищив усі очікування, і до осіннього туру були приєднані сімнадцять днів для гри на «розігріві» у групи «Sly & The Family Stone», кращою в середовищі музикантів, які виконують «чорну американську музику». Але чотири виступи «The Wailers» з цією групою зняли, бо публіка приймала ямайців настільки тепло, що починала освистувати самих хедлайнерів. Закінчивши виступи, «The Wailers» вирушили в Сан-Франциско і в прямому ефірі радіостанції KSAN дали живий концерт. Пізніше, в 1991 році, значна частина виконаних на цьому концерті композицій була включена в альбом «Talkin Blues».