Мік Джаггер (Майкл Філіп Джаггер): биография

Скандали взагалі були чималою частиною життя музиканта - тим більше що він не приховував свої романи зі знаменитостями. При цьому Джаггеру нічого не коштувало завалитися ввечері в самий низькопробний лондонський бар і брататися з його завсідниками. Розширився й асортимент соціальних ролей співака. Він перетворився в «ситого кота» - мільйонера, вже звик жити в далеких екзотичних країнах і віддаватися самовдоволення. Однак подібне проведення часу не відбило у Джаггера бажання зайнятися в мистецтві чимось новим і їм не незвідані - і Мік спробував заявити себе в кіно.

Його поява на кіноекрані сталося ще в момент сходження «Роллінг Стоунз» до вершини слави. Першим Міка зняв режисер Годар у фільмі «Sympathy for the devil» в 1968 році. Далі був фільм «Нед Келлі», не обретший популярності, та й акторські здібності Міка застрягли десь на рівні можливості переконливо імітувати ірландський акцент. Правда, в тому ж 1970 році вийшов на екрани «Performance», де Джаггеру вдалося втілити яскравий образ злий декаденствующего рок-зірки - тобто, фактично Мік зіграв самого себе.

Незважаючи на марнославство, Мік Джаггер ніколи не намагався реалізувати себе в літературі. Цим він значно відрізняється від інших зірок року свого покоління - Джима Моррісона, Піта Тауншенда або Джона Леннона. Хоча публіка завжди була впевнена в тому, що вже кому-кому, а Міку Джаггеру є про що розповісти світу.

Більшість музичних критиків вважало, що незабаром колектив «Роллінг Стоунз» неминуче розпадеться - якщо не через конфлікти в групі, то вже напевно через розділення грошей. Подібного процесу не минув практично жоден рок-колектив того часу. Очікувано для «Роллінгів це було і з тієї причини, що Річардс з головою пішов у наркотики, а Джаггер у світське життя. Найімовірніше, зберегти цілісність допоміг характер Міка, в якому поєднувалися неробство, потурання собі коханому і байдужість до багатьох речей. По крайней мере, спроб виступати окремо Джаггер не робив цілих двадцять п'ять років, а коли зважився почати сольну кар'єру, то швидше знайшов розчарування. Не підтримали його починань в цьому плані ні критики, ні фанати. Останньою краплею став конфлікт з Річардсом, який не підтримував ставки Джаггера на танцювальний стиль.

За тверезого роздуму Мік зрозумів, що «Роллінги» повинні повернутися на велику сцену в своєму колишньому амплуа і знову активно давати концерти. Альбоми, що випускалися групою, ставали раз від разу слабкіше, а ось сценічні шоу концертних виступів незмінно збирали величезну кількість глядачів. Блудний син Джаггер «повернувся в лад», і в 1989 році «Роллінги» здійснили одне з найуспішніших своїх турне з альбомом «Steel Wheels». Після турне Мік знову зайнявся власними справами - виступив на шоу «Live Aid» спільно зі співачкою Тіною Тернер, в дуеті з Девідом Боуї створив «Dancin 'In The Street» - благодійний сингл, а в 1992 році знявся в картині «Freejack».

Будучи молодим і вважаючи сорокарічних чоловіків глибокими старими, Джаггер обмовився, що в цьому віці напевно залишить сцену, щоб не перетворити «Роллінг Стоунз» у власну пародію. Проте йшли роки, а група залишалася на піку популярності та активності. На самому початку дев'яностих «Роллінги» організували масований концертний тур по Сполучених Штатах та країнах Європи. Ще через пару років, коли в 1993 році Джаггеру за законом було покладено оформляти пенсійні документи, музикант взявся за запис свого третього сольного альбому «Wandering Spirit» - і ця його спроба виявилася вдалою. Багато в чому успіх прийшов завдяки зусиллям продюсера Ріка Рубіна - альбом досяг одинадцятій позиції в рейтингах «Білборд 200», а через кілька тижнів став золотим. На голову Джаггера знову обрушилися хвалебні рецензії критиків - і ніколи ще вони не були настільки щедрі.

Наступну пару альбомів «Роллінгів» супроводжували неймовірно масштабні і аншлагові світові гастролі - «Bridges to Babylon» і «Voodoo Lounge» стали воістину епохальною подією. Мимохідь Мік Джаггер ухитрився відзначитися і в двох кінороботах - «Бент» (1997 рік) і «Втеча з Єлисейських полів» (2001 рік), а заодно підготувати матеріали для свого четвертого сольника «Goddess in the Doorway». Правда, цьому диску не була уготована популярність попереднього: скромне місце в «Топ-40» - ось все, чого він досяг.