Ілля Ізяславович Авербух: біографія

18 грудня 1973 в Москві народився хлопчик Ілля. Його батько, Ізяслав Наумович Авербух, мав професію інженера-математика, а мама, Юлія Марківна Бурдо, була мікробіологом за освітою. Правда, віддавши сина в дитячий сад, Юлія Марківна влаштувалася туди ж музичним працівником і підробляла акомпаніатором.

Маленький Ілля був майже байдужий до іграшок - завдяки багатій уяві, він міг перетворювати звичайну палицю і в меч, і в рушницю, і в конячку, а тому справжні іграшки спокійно роздаровував одноліткам. Хлопчик не відрізнявся сором'язливістю, на прохання мами охоче декламував вірші і навіть танцював «циганочку». Одним з улюблених його занять стали лялькові спектаклі власної постановки, якими він часто розважав батьків.

Дитинство Іллі можна було б назвати самим звичайним, якби мама не привела його в секцію фігурного катання. Ніхто в родині ніколи не займався цим видом спорту, але в ті часи фігурне катання було у великій моді. Юлія Марківна поставилася до можливої ​​спортивній кар'єрі сина з великою серйозністю і проявила твердість характеру - за словами Іллі, успіхів він домігся лише завдяки матері. На лід він вперше ступив на п'ять років і простояв на ньому спочатку недовго, так як тренер вважав за хлопчика ще недостатньо розвиненим фізично. Через рік скоїли наступну спробу, і історія повторилася. Талант фігуриста розгледіла в Іллі Жанна Громова, його перший справжній тренер.

Коли Ілля пішов до школи, серйозні заняття фігурним катанням, звичайно, впливали на навчальний процес - заради спорту хлопчик часто пропускав уроки. Але з цього приводу він не страждав - зате саме фігурне катання йому категорично не подобалося. Одна з головних складових спорту - залізна дисципліна, і дотримуватися її Іллі коштувало неабияких праць. Хотілося просто ганяти м'ячик, як інші хлопчаки, а крім того, Ілля вважав, що фігурне катання - зовсім не той вид спорту, яким личить займатися чоловікові, і потай мріяв про хокей або футбол. На щастя, зі спорту він не пішов, а після школи отримав і відповідну освіту, закінчивши Московську академію фізкультури. І на всі змагання завжди брав із собою талісман - маленького рудого чортеня, подарованого ще перед першим його виступом.

У тринадцять років Ілля ухитрився за літо додати в зростанні цілих дванадцять сантиметрів, від цього постраждала тимчасово координація рухів, і хлопчикові порадили перейти з одиночного катання в парне. Ілля довго сумнівався, бо кататися під музику, та ще й разом з дівчинкою, йому не хотілося зовсім, але в той же час здавалося, що кататися удвох буде легше, ніж одному. Швидко з'ясувалося, що працювати в парі набагато важче, проте назад, в «одиночники», Іллю вже не відпустили.

Коли Іллі виповнилося шістнадцять, він і його партнерка Марина Анісіна стали займатися в групі у тренера Наталії Линичук. Незабаром прийшли перші успіхи і призи, і в Іллі нарешті прокинувся азарт і прагнення до перемоги. У 1990 році Авербух і Анісіна виграли чемпіонат світу серед юніорів. Цей успіх вони повторили в 1992 році, і парі стали пророкувати велике спортивне майбутнє. Але після чемпіонату 1992 Ілля змінив партнерку і почав кататися з Іриною Лобачовою.

З Іриною Ілля познайомився, ще займаючись одиночним катанням - вони тренувалися в одній групі. Пізніше Іра теж перейшла в танці, але особливих успіхів в них не досягла. Молоді люди зустрілися знову вже в групі Линичук, і спочатку про партнерство не йшло і мови. Але в 1992 році дружба Іллі та Ірини перейшла в любов, а рудий чортеня став загальним талісманом. Вони одружилися в березні 1995 року і поїхали в Сполучені Штати, де жили в місті Делавер і готувалися до Олімпіади 2002 року в Солт-Лейк-Сіті. У 1997 році пара виграла чемпіонат Росії. Володарями золотих медалей рідного чемпіонату вони ставали також у 2000, 2001 і 2002 роках.

Життя в Америці ніяк не можна було назвати нудною. Окрім тренувань, Ілля з Іриною ходили в театри, їздили у відпустку на море. Але вільного часу у них було дуже мало - постійні тренування дуже вимотували. Та й знайти в США друзів виявилося справою практично нереальною, а тому обом весь час хотілося додому.

Комментарии