Олег Видів: биография

Олег тим часом вирішив отримати другу професію і вступив на режисерський факультет ВДІКу. Навчання не завадила йому продовжувати зніматися: у 1974 році він зіграв Володю, головного героя радянсько-японської мелодрами «Москва, любов моя» (режисери Олександр Мітта і Кендзі Йосіда). У 1976 році вийшло два фільми за участю Видова: в «Легенді про Тіля» (режисери Володимир Алов і Олександр Наумов) він зіграв адмірала де Люме, а в «Рудіні» (режисер Костянтин Воїнів) - Волинцеве.

У 1978 році Олег з відзнакою закінчив режисерський факультет. Диплом йому вручав Станіслав Ростоцький, дуже високо оцінивши дипломну роботу Видова - фільм «Переїзд».

У вісімдесяті роки слава Олега Видова початку згасати. Амплуа «благородного красеня» вже не дуже підходило за віком, а в інших ролях режисери його не бачили. Грав він, в основному, другорядна і епізодичні ролі. У 1985 році Видів емігрував з СРСР, виїхавши спочатку до Югославії, а потім до Італії. Тут він познайомився з Джоан Борстен, журналісткою і продюсером, і через деякий час вони разом виїхали до Сполучених Штатів. В Америці у Олега і Джоан народився хлопчик, якого назвали Сергієм.

Як не дивно, талант Олега Видова оцінили в Голлівуді - мабуть, він став єдиним радянським актором, що зумів продовжити професійну кар'єру в американському кінематографі. Звичайно, і у нього це вийшло не відразу. Перший час Олегу Борисовичу довелося працювати на виробництві за погодинну оплату, потім він влаштувався на завод. Про зйомки Видів, як людина розумна, і не мріяв. Однак колеги, теж емігрували з Радянського Союзу, наполегливо радили йому спробувати щастя у голлівудських режисерів, і Олег Борисович вирішив, що нічого не втрачає.

Першим його фільмом в Америці стала знаменита «Червона спека» (1988 рік) з Арнольдом Шварценеггером у головній ролі. Видів зіграв в цьому кримінальному бойовику радянського міліціонера Огаркова, першого напарника Шварценеггера. Наступною могла стати знімальний майданчик «Рембо-3», але, за словами самого Видова, Сильвестр Сталлоне визнав його зовнішність «занадто пристойною» для запропонованої ролі.

Після цієї невдачі Олег Борисович згадав про свій другий дипломі і зняв короткометражку «Легенда смарагдовою принцеси» для каналу «Дісней». Головну роль у цій стрічці він зіграв сам. Фільм російського режисера-емігранта несподівано удостоївся призу нью-йоркського фестивалю, і Голлівуд всерйоз зацікавився Видовим.

Його наступною роботою стала роль Отто в знаменитому еротичному фільмі «Дика орхідея» Залмана Кінга. Головного героя грав Міккі Рурк. Це була велика удача, хоча саме на зйомках «Дикої орхідеї» Олег Борисович ледь не загинув під час аварії на мотоциклі. Через деякий час лікарі виявили у нього на гіпофізі пухлина - на щастя, доброякісну. Операція пройшла успішно, хоча сам актор стверджує, що після цієї хвороби енергії та напору в ньому стало набагато менше.

У 1992 році Видів знявся у фільмі про російський путч - «Три дні в серпні», зробленому спільно Росією, США та Данією. Актори в цій картині були, в основному, росіяни, в тому числі і емігранти. Далі послідували другорядна ролі у фільмах «Той, що біжить по льоду» (1993 рік, режисер Беррі Семсон), «Любовна історія» (1994 рік, режисер Гленн Керон), «Безсмертні» (1995 рік, режисер Брайан Грант), «Тринадцять днів» ( 2000 рік, режисер Роджер Доналдсон). Були й інші ролі, а їх загальної кількості виявилося цілком достатньо, щоб Видів увійшов до списку голлівудських акторів, які щороку підтверджують власний професійний статус і гарантовано мають страховки і пенсійні відрахування від акторської гільдії. До речі, саме завдяки Олегу Борисовичу до складу американської акторської гільдії увійшла організація «Справжні російські» - група емігрантів-акторів з Росії, яка бореться проти зображення руських як лиходіїв або ідіотів.

У 1992 році Олег Видів і Джоан Борстен, його дружина, створили компанію «Films by Jove» і придбали у нашого «Союзмультфільму» права на прокат за кордоном радянських мультфільмів. Мультфільми довелося реставрувати і озвучувати, і, як це не дивно, взяти участь в озвучці погодилися великі зірки західного кінематографа. Російська царівна-лебідь заговорила голосом Джесіки Ланг, кіт Базиліо - голосом Білла Мюррея, князь Гвідон - голосом Тімоті Далтона. Сама Катрін Деньов продублювала Снігову Королеву, а в радянському «Лускунчику» заспівав Хуліо Іглесіас. Проектом Видова допоміг Михайло Баришніков. Ця угода з «Союзмультфільмом» викликала великий скандал, а в Росії Видова оголосили злодієм. Однак американський суд підтвердив, що компанія «Films by Jove» оплатила ліцензію повністю. Сам же Олег Борисович з образою пояснює, що зробив дуже багато для популяризації улюблених мультфільмів дитинства за кордоном. Восени 2007 року права на радянські мультики придбав Алішер Усманов, російський бізнесмен, і віддав їх дитячому телеканалу «Бібігон».

У 2006 році Видів успішно зіграв роль Фрезера в продовженні популярного російського телесеріалу «Ділянка».

Олег Борисович як і раніше живе в Америці зі своєю сім'єю, продовжує зніматися в кіно і дуже рідко відвідує Росію.