Володимир Богомолов: биография

Також, на думку іншого боку, наведені журналістами відомості про порядок формування повітряно-десантних бригад надмірно спрощені і не в повній мірі відповідають дійсності, зокрема, у запропонованій журналістами схемі не враховується особовий склад, який потрапив у них з госпіталів, що служив до цього в повітряно-десантних корпусах більш раннього етапу формування, і різні склади бригад 1-го і 2-го формування, як і джерела їх формування в різні роки (див. розділ Доброволець та примітки до нього).

Письменник Георгій Владімов, в листах Льву Аннінской, опублікованих журналом «Прапор», писав про надуманою непублічності Богомолова. Також, Владімов, не конкретизуючи джерела, пише про те що в співробітника СМЕРШу Таманцева Богомолов описав себе в молоді роки. Сам Богомолов в листуванні з читачами в середині 70-х відповів так: «Я дійсно в юності був учасником Вітчизняної війни, з 1943 року займався розвідкою, і не тільки військовий.<...>Щодо "автобіографічності" Блінова, то схожість тут тільки вікове. Люди, що знають мене близько, досить дружно стверджують, що автор найбільше виражений в Таманцева, в Анікушина і в ... генерала Єгорова. Як кажуть, зі сторони видніше, і я навіть не намагаюся спростовувати ці твердження. 19 квітня 1975В. О. Богомолов - Е. Ф. Кузнєцової».

Серед людей знали Богомолова особисто немає єдиної думки щодо його служби в СМЕРШі. Так письменник Володимир Акімов пише про Богомолова: "У контррозвідці він не служив ніколи, хоча і брав участь в одній з операцій СМЕРШ". А літературознавець, професор Михайло Васильович Мінокін писав про те, що Богомолов в роки війни служив у частинах військової контррозвідки, а після війни мав у своєму розпорядженні цінними фактами і свідченнями товаришів по службі.

Борис Кріштул у своїй книзі пише що сам Богомолов ухильно йшов від відповіді на питання чи служив він в СМЕРШі чи ні.

Нагороди

Нагороджений орденами і медалями, шість бойових нагород, включаючи чотири бойових ордени. У 1967 р., указом Президії ВР СРСР від 4 листопада нагороджений орденом «Знак Пошани» за сценарії до фільмів «Зося» й «Іванове дитинство». У 1984 році був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, від присутності на врученні відмовився. У 2001 році нагороджений премією «Нової газети» ім. А. Синявського «За гідне творчу поведінку в літературі», від вручення відмовився. У тому ж 2001 п. Володимиру Богомолову присуджена Премія імені розвідника Миколи Кузнєцова, від вручення відмовився. У 2003 році нагороджений Дипломом та медаллю ЮНЕСКО «За видатний внесок у світову літературу» за «гуманізацію жорстокого військового ремесла».

Родичі

Батько Володимира Богомолова (за деякими відомостями - вітчим) - Войтинський Йосип Савелійович (1884-1943), петербурзький юрист, фахівець з цивільного і радянському праву, помічник присяжного повіреного округу Санкт-Петербурзької судової палати до революції. Засідання суду: 8 жовтня 1940 р., ОБВ.: За ст. 58-8, 58-11; Рішення суду: примусове лікування. Помер 26.1.43 у м. Казань, в спец. псих. лікарні.

Володимир Богомолов - племінник Войтинського Володимира Савелійовича (Wladimir Woytinsky) (1885-1960), відомого марксиста-меншовики, з 1918 і по 1920-ті - офіційного представника Уряду у вигнанні меншовицької республіки Грузія (1918 - 1921) в Швейцарії і Герміна, Лізі Націй, емігранта, економіста, який займався політичними дослідженнями, радника президента США Ф. Д. Рузвельта в роки ВМВ. В. С. Войтинський в 1919 виїхав до Риму, з 1922 жив у Берліні, після приходу Гітлера до влади переїхав до Швейцарії, потім до Франції, в 1935 у США.