Олександр Петрович Греков: биография

Один з перших генералів, які підтримали Симона Петлюру і його Директорію. У листопаді 1918 року - головнокомандувач польовими арміями, призначений на цей пост Директорією. У грудні 1918 - січні 1919 року за дорученням Директорії вів переговори з французьким командуванням в Одесі і займав пост командувача військами Директорії в Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях.

У січні - лютому 1919 року - військовий міністр Української народної республіки (УНР), в лютому - березні - наказний отаман (командувач) армії УНР. Керував зміцненням Житомира та Бердичева, де розташувалися основні сили армії. Після конфлікту з Симоном Петлюрою та лівими українськими політиками пішов у відставку і виїхав до Галичини, де існувала Західно-Українська народна республіка (ЗУНР).

16 травня 1919 прийняв командування Української Галицької армії (УГА), яка відступала під натиском польських військ. Швидко завоював авторитет серед підлеглих, спланував наступ УГА на Львів і особисто керував ним. Вже 8 червня українські війська перемогли поляків в бою під Чортоковом і взяли це місто. Потім були взяті ще кілька міст, після чого частини УГА вийшли на підступи до Львова. Через нестачу боєприпасів наступ захлинувся, і 28 червня польські війська перейшли в контрнаступ. Через конфлікт з владою ЗУНР 5 липня 1919 подав у відставку і з родиною виїхав до Румунії.

Життя в еміграції

З весни 1920 року жив у Відні, з лютого 1921 був заступником голови Всеукраїнської національної ради, яка перебувала в опозиції Петлюру та виступала за союз з Францією і Польщею. Після того, як рада визнала приналежність Галичини Польщі в ній відбулася криза, і вона припинила своє існування. Потім редагував газету «Україна», що випускалася за фінансової підтримки Франції та Польщі і припинила своє існування в 1922. Пропольська орієнтація Грекова дискредитувала його в очах більшої частини української еміграції, що призвело до його відходу від політичної діяльності.

У 1922 році разом з родиною оселився в купленому ними сільському будинку під Віднем, займався куроводству і городництвом. У 1930 році повернувся до Відня, був безробітним, з 1933 року був завідувачем книжковим складом суспільства розповсюдження політико-економічних знань. З 1934 року співпрацював з російською емігрантській організацією «Союз младороссов», публікував статті в її газетах.

Припинив стосунки з младороссамі в 1938 році і знову зблизився з діячами української політичної еміграції, ставши членом віденського відділу Української громади. У 1939 році невдало намагався створити організацію «Українське козацтво». Отримав спеціальність бухгалтера і працював у Відні за спеціальністю (з 1945 року - в готелі «Де Франс»). У 1946 році отримав австрійське громадянство.

Арешт, табір, останні роки життя

Восени 1948 року був заарештований співробітниками СМЕРШу і вивезений в СРСР. Був ув'язнений у Лук'янівській тюрмі в Києві, 6 липня 1949 засуджений до 25 років позбавлення волі і відправлений до Озерний табір у Сибір. У 1956 році звільнений і повернувся до Відня. До кінця життя зберігав чудову памят' і інтерес до життя.

Його ім'ям названа вулиця у Львові.

Сайт: Википедия