Марсель Лефевр: биография

Своєю діяльністю на африканському континенті монс. Марсель Лефевр заслужив серед багатьох віруючих почесний титул «апостола Африки». Їм було фактично сформовано чотири єпископських конференції, 21 нова єпархія і апостольська префектура, відкрито кілька семінарій, а також лікарні і школи на 12 тисяч учнів; він розвивав католицьку пресу, влаштовуючи сучасні для того періоду друкарні. За його участі було засновано перший в Африці монастир кармеліток (поблизу села Себікотане в 50 км від Дакара) і перша бенедиктинський обитель Солемской конгрегації (в Габоні).

Участь у II Ватиканському Соборі

Під час II Ватиканського Собору (1963-1965) арх. Лефевр став активним членом Міжнародної групи батьків (Coetus Internationalis Patrum), створеної в якості противаги т. зв. «Рейнської групи», учасники якої - єпископи, які відбувалися переважно з країн, по території яких протікає р.. Рейн, і запрошені ними Періто (експерти, які не мали єпископського сану і тому не могшіе брати участь у засіданнях Собору безпосередньо, однак надавали великий вплив на підготовку його документів), прагнули до введення великої кількості реформ. Єпископи Міжнародної групи, навпаки, зайняли охоронну позицію по відношенню до віровчення і сформованій практиці Католицької Церкви. Однак при голосуванні вони опинялися в меншості.

Згодом арх. Лефевр стверджував, що відмовився поставити свій підпис під трьома з прийнятих Собором документів, що включають найбільш спірні фрагменти: Догматичної конституцією про Церкву Lumen Gentium, Пастирської конституцією про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes і Декларацією про релігійну свободу «Dignitatis humanae» (підписавши, при цьому, всі інші документи, в тому числі Конституції про священної літургії «Sacrosanctum Concilium»). Однак єп. Бернар Тисі де Маллер FSSPX, автор «Біографії» Лефевра (2004), виявив документальне підтвердження того, що Лефевр все ж таки підписав усі документи, хоча і голосував проти прийняття «Gaudium et spes» і «Dignitatis humanae».

Священиче братство св. Пія X

У 1970 році Лефевр заснував Священиче братство св. Пія X, що об'єднало непріемлющіх нововведення Другого Ватиканського собору католиків-традиціоналістів. Для підготовки священиків їм була заснована семінарія. Членами братства служилась меса за старим чинопослідування, дії керівництва католицької церкви піддавалися жорсткій критиці. Конфлікт із церковною владою привів до заборони Лефевра в служінні (чого він, втім, не визнав законним). У 1980-і роки здійснювалися кроки з нормалізації відносин Лефевра і його братства зі Святим Престолом, проте в 1988 році після висвячення чотирьох єпископів, вчиненого без згоди Риму, папа Іоанн Павло II відлучив Лефевра від церкви. Це рішення Братство порахувало прийнятим в порушення канонічних норм, і тому недійсним.

Відлучення і його наслідки

2 липня 1988 Папа Іоанн Павло II видавmotu proprio«Ecclesia Dei adflicta» («Церква Божа засмучена»), в якому оголосив щодо скоєних монс. Лефевром і монс. де Кастро-Майєром єпископських присвят:

Смерть, похорон і спадщина

Арх. Марсель Лефевр помер 25 березня 1991 р., на 86-му році життя, в Мартіні (Швейцарія). Він похований на кладовищі міжнародної семінарії Братства в економ (Швейцарія). У церемонії похорону брав участь, разом з присвяченими Лефевром єпископами Братства та численними його членами і прихильниками, особистий представник кардинала Гіацинта Тіандума о. Гіацинт Діон, який від імені кардинала дав останків покійного благословення.

На надгробній табличці, крім імені та дат життя, вибиті слова: «Tradidi quod et accepi» (лат. «Я передав те, що прийняв »).

Сайт: Википедия