Карл Густав Еміль Маннергейм: биография

12 кавалерійська дивізія складалася з двох бригад, в кожній з яких було по два полки, за словами Маннергейма,«чудових полку з багатими традиціями». Охтирський гусарський полк вів свою історію з 1651 року, Білгородський уланський полк - з 1701 року, Стародубовський драгунський полк - з 1783 року, козачий полк складався з оренбурзьких козаків.«Хоча мені і довелося відмовитися від хорошого військового з'єднання, я схильний був вважати, що нове, отримане мною, нітрохи не гірше, на мій погляд, воно було абсолютно підготовлено до військових дій»,- зазначав у своїх мемуарах Густав Карлович. Штаб дивізії мав відмінну репутацію і ніколи не втрачав самовладання. Тон у роботі ставив начальник штабу Іван Поляков, який вимагав від підлеглих офіцерів цієї самовіддачі при виконанні завдань.

12 березня, ввечері, Маннергейм отримав наказ командира 2-го кавалерійського корпусу про зміну 1-й Донський козачої дивізії, тримала оборону біля селища міського типу Заліщики, що знаходився в 45 км від міста Чернівці. Тут «у гості раптово» до Маннергейму спробували нагрянути командувач 9-ю армією генерал лечицьке і генерал Хан-Нахічеванський, але австрійці, виявивши автомобіль командувача, відкрили артилерійський вогонь, у результаті якого автомобіль був розбитий, а Хан-Нахічеванський отримав контузію. Поблизу цього селища частини Маннергейма тримали оборону до 15 березня, після чого їх змінила 37-а піхотна дивізія.

17 березня, ввечері, надійшла телеграма зі штабу армії, згідно з якою Маннергейм повинен форсувати Дністер поблизу села Устя та з'єднатися там з корпусом генерала графа Келлера. 22 березня частини Маннергейма, вже переправившись через Дністер і захопивши селища Шлосс і Фільварки, змушені відійти під ураганними контратаками противника. Напередодні у відповідь на ввічливе нагадування офіцера Маннергейма офіцеру Келлеру про бойовому наказі, про спільні дії, граф відповів:«Я пам'ятаю про поставлену нам завдання». Коли ж Маннергейм, бачачи, що сили противника перевищують його сили більш ніж удвічі, звернувся до Келлеру з проханням про підтримку, то отримав дивну відповідь:«Шкодую, але бездоріжжя заважає мені допомогти вам». Маннергейму довелося відійти назад на лівий берег Дністра, а понтонну переправу спалити. Про те, що трапилося барон відправив рапорт (донесення № 1407) в штаб 2-го кавалерійського корпусу, де докладно виклав і цю операцію, і дії Келлера. Але генерал Раух, судячи з усього, все спустив "на гальмах". Адже колись Георгій Раух був боярином на весіллі Густава, а його сестра Ольга підтримувала тісні зв'язки з дружиною Густава Аріною Арапової. Після розриву Маннергейма з дружиною Раух і його сестра припинили відносини з Густавом. Мабуть, для генерала Рауха думка жінки в той момент переважило борг офіцера і командира. Так воювали деякі російські генерали в Першу світову. У своїх мемуарах Маннергейм цей епізод наголосив на вкрай скупо, практично «без прізвищ».

З 26 березня по 25 квітня дивізія Маннергейма стояла на відпочинку в селі Шупарка. Навчальних занять було небагато, але сам барон неодноразово показував високий клас у змаганнях зі стрільби з різних видів стрілецької зброї.

25 квітня барон був тимчасово призначений командиром зведеного кавалерійського корпусу, складеного з 12-ї дивізії Маннергейма, Окремої гвардійської кавалерійської дивізії і бригади Заамурского прикордонної варти, перед яким було поставлено завдання форсувати Дністер і спільно з Сибірським корпусом вести наступ на місто Коломия. У процесі наступу частини Маннергейма взяли місто Заболотів на річці Прут, в якому стояли досить довго.