Борис Миколайович Мартос: біографія

Освіта та громадська діяльність

Виходець із старовинного козацького роду Мартосом. Закінчив класичну гімназію в місті Лубни (нині Полтавської області). Поступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. З 1899 брав участь у діяльності нелегальної Української студентської громади Харкова, в 1900 був делегатом Першого Українського студентського конгресу, що проходив в Галичині. У цей же період познайомився з Симоном Петлюрою. У 1901 був заарештований за участь у студентській демонстрації і висланий на два роки з Харкова під нагляд поліції. Жив у Полтаві, де продовжував брати участь в українському національному русі, займався пропагандою серед селян. У 1901 був учасником підпільної конференції Українських студентських громад у Полтаві.

У 1903 повернувся до Харкова, де знову брав активну участь у діяльності Української студентської громади. Півроку перебував в ув'язненні за членство в Революційної Української Партії (РУП) та участь у транспортуванні шрифтів для нелегальної друкарні, двічі оголошував голодування. Після звільнення вступив у створену на основі РУП Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), брав участь у розробці її програми та в агітаційній діяльності. Паралельно давав приватні уроки і виступав з лекціями, що давало йому кошти для життя. У 1908 закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Недовго викладав математику в жіночій гімназії та на різних курсах, однак влада заборонили йому займатися педагогічною діяльністю. Переїхавши на Волинь, де в 1909-1911 працював старшим інструктором кооперації. У 1910 перебував на практиці у Волзько-Камському банку в Києві. У 1911-1913 керував фінансовим відділом Управління Чорноморсько-Кубанської залізниці, входив до дирекції Кубанського кооперативного банку (1913), при цьому викладав українську мову та літературу в нелегальному гуртку школярів. У 1913-1917 - інспектор кооперації у Полтавському губернському земстві.

Державний діяч

Після Лютневої революції 1917 став одним з провідних діячів УСДРП, 21-22 травня керував роботою Українського національного з'їзду Полтавської губернії. У червні 1917 увійшов до складу Центральної Ради і Малої ради. З 15 липня по серпень 1917 - генеральний секретар по земельних справах, потім товариш генерального секретаря у земельних справах. Один з авторів проекту Земельного закону. Був одним з організаторів Українського центрального кооперативного комітету (Коопцентра), з 1918 - голова правління Коопцентра. Був одним з організаторів Київського кооперативного інституту, в якому читав лекції. Був членом наглядових рад «Дніпросоюз» і Українбанку, входив до складу редколегії журналу «Українська кооперація».

У грудні 1918 - січні 1919 і в лютому 1919 - травні 1920 був міністром фінансів УНР в урядах Володимира Чехівського, Сергія Остапенко, Ісаака Мазепи. Крім того, зберіг цей пост в уряді, який сам очолював.

Голова Ради міністрів

Був призначений головою Ради міністрів УНР 9 квітня 1919 з ініціативи Симона Петлюри і під тиском лівих українських партій, незадоволених політикою уряду Остапенко. У свою чергу, прихід до влади лівого прем'єра викликав невдоволення правоцентристських політичних сил і сприяв спробі державного перевороту, скоєну командувачем військами УНР на Волині Володимиром Оскілко. Виступ Оскілко було швидко придушене, але вкрай негативно позначилося на становищі української армії на фронті. Під час цього виступу Мартос був арештований офіцерами, підлеглими Оскілко, але потім звільнений прихильниками Петлюри. Під час арешту рішуче відмовився визнавати законність перевороту, звинувативши його учасників у змові з більшовиками.

У травні 1919 уряд Мартоса під тиском польських військ і Червоної армії було змушене переїхати з Рівного у Галичину. Спроби уряду Мартоса активізувати проведення аграрної реформи знову викликало неприйняття з боку правих сил, що звинувачували прем'єра в проведенні «соціалістичних експериментів». Крім того, в уряду склалися напружені відносини з керівництвом Західно-Української народної республіки (ЗУНР), що існувала на території Галичини. На початку липня 1919 столицею УНР тимчасово став Кам'янець-Подільський, куди переїхало і уряд Мартоса. Тривали розбіжності з лідером ЗУНР Євгеном Петрушевичем, що перешкоджали об'єднанню сил двох українських республік, призвели до урядової кризи та відставку Мартоса (27 серпня) під тиском галицької сторони. Офіційно ця відставка була пояснена його перевтомою. На чолі уряду його змінив Ісаак Мазепа.

Комментарии