Нестор Іванович Махно: биография

Після ліквідації денікінського фронту в кінці 1919 року в уряду більшовиків відпала потреба в союзі з повстанцями-анархістами, і 11 січня 1920 наказом Троцького Махно був оголошений поза законом (махновська армія також підлягала ліквідації). Бажаючи привернути селян на свій бік, уряд генерала Врангеля запропонувало Махно союз проти більшовиків, обіцяючи у разі перемоги провести широку земельну реформу. Однак Махна від пропозиції відмовився. Посланник Врангеля був публічно страчений в Гуляйполі.

Знову з червоними проти Врангеля

Бажаючи використати боєздатні частини повстанців проти Врангеля, восени 1920 уряд більшовиків знову запропонувало Махно військовий союз. 2 листопада 1920 Махно в черговий раз підписав угоду (Старобільське) з командуванням Червоної Армії. У результаті цієї угоди загони повстанців під загальним командуванням Семена Каретника були відправлені в район Перекопу.

У ході боїв за Крим махновські загони взяли участь у форсуванні Сиваша і в боях з кавкорпусу ген. Барбовича під Юшунью і Коропової Балкою. Після завершення військових дій червоне командування вирішило позбутися від стала непотрібною союзника. Загін махновців був оточений, однак зміг вийти з півострова. У ході відступу був наздоженуть переважаючими силами «червоних» і частково знищений кулеметним вогнем. Врятуватися вдалося одиницям, які й розповіли про те, що трапилося в Гуляйполі.

Кінець Гуляйполя

Незабаром після падіння білого Криму командування Червоної Армії видало наказ про передислокацію махновців на Південний Кавказ. Вважаючи цей наказ пасткою, Махно відмовився підкоритися. Відповіддю більшовиків стала військова операція з «ліквідації партизанщини». Загони Махна з боями пішли з оточення в районі Гуляйполя і кілька місяців переміщалися по Україні, йдучи від переслідування. При цьому окремі з'єднання червоних, особливо брали участь у спільних з Махном боях, билися проти махновців «знехотя», іноді переходячи на боку повстанців.

17 квітня 1921 газета «Зірка» № 238 опублікувала повідомлення про успішну боротьбі трудящих Бердянського повіту спільно з частинами Червоної Армії проти банд Махно. У статті зокрема було сказано:

n

Не встояли махновські зграї перед регулярними частинами Червоної Армії, банди були розбиті і розігнані. Життя в місті і повіті після того, як минув привид махновщини, увійшла в нормальну колію.

n

В еміграції

Взимку-влітку 1921 року після зіткнень з переважаючими силами Червоної Армії залишки загонів Махна були притиснуті до румунського кордону. 28 серпня Махна з загоном з 78 чоловік перейшов кордон в районі Ямпіль. До початку квітня 1922 Махно з дружиною та кількома однодумцями проживав у Румунії (в районі Бухареста під контролем поліції). Потім румунське уряд передав Махно Польщі, де він і був поміщений в табір для інтернованих.

25 вересня 1923 Махно був заарештований (з дружиною, І. Хмарою та Я. Дорошенка) і поміщений в Варшавську цитадель і 27 Листопад 1923 постав перед судом за звинуваченням у підготовці повстання в Східній Галичині для приєднання її до Радянської України. Суд Махно виправдав і відправив на поселення в місто Торунь. У грудні 1923 року Махно зробив публічну заяву про боротьбу проти більшовиків і Радянської влади, що викликало негативну реакцію польського уряду. 14 квітня 1924 після спроби самогубства був переведений під нагляд поліції в місто Данциг. У тому ж році за допомогою російських анархістів-емігрантів домігся дозволу на виїзд до Німеччини.