Олексій Степанович Маякін: біографія

Біографія

Олексій Степанович Маякін народився в селі Сілінскій Майдан нині Шатковського району Нижегородської області в бідній селянській родині і був молодшим з чотирьох дітей. У 1922 році помер його батько. І старшим дітям довелося найматися на різні роботи. У 1927 році Олексій Маякін пішов до початкової школи. Коли він закінчив 4 класи, мати змусила його повторно вчитися в 4-му класі. У 1932 році він полшел в 5-й клас у школу сусіднього села, але з настанням холодів був змушений кинути навчання. На початку 1933 року померла мати і Олексію довелося найматися на роботу підпасичем. У 1936 році Олексій Маякін влаштувався працювати листоношами в колгосп, в подальшому працював їздовим. У 1937 році він з братом поїхав на заробітки в місто Душанбе, але сильно захворів і був змушений повернутися на батьківщину.

У 1939 році Олексій Маякін був викликаний на призовний пункт, але при огляді був забракований через малий зріст. Тим не менш Маякін наполіг, щоб його призвали до Червоної Армії. 21 вересня 1939 він був покликаний Шатковським військкоматом і направлений служити в 1-у Червонопрапорну армію на Далекому Сході. Після закінчення полкової школи в червні 1940 року він у званні сержанта був призначений командиром відділення.

З початком Великої Вітчизняної війни Олексій Маякін був призначений помічником командира взводу. На фронті Олексій Маякін з початку листопада 1941 року, бойове хрещення прийняв 6 листопада 1941 року в битві під Москвою на Малоярославецькому напрямку. До того часу він виконував обов'язки командира взводу пішої розвідки. Одним з перших бойових завдань був проникнути в тил супротивника і захопити мови. У ході операції був захоплений кухар одного з німецьких частин зі списками солдатів, яких він повинен був годувати.

У середині листопада 1941 року Олексій Маякін був поранений і відправлений на лікування в госпіталь, після одужання в березні 1942 року був спрямований на Калінінський фронт у 130-у окрему стрілецьку бригаду. Там він був призначений помічником командира взводу пішої розвідки. У квітні 1942 року в боях на Ржевському напрямку Олексій Маякін знову був поранений і до травня 1942 лікувався в армійському евакопункті.

Після одужання він був спрямований на двомісячні курси молодших лейтенантів і після закінчення йому було присвоєно звання лейтенант.

Олексій Маякін був призначений заступником командири роти 609 стрілецького полку. Брав участь у визволенні 22 населених пунктів на Ржевському напрямку. 15 серпня знову був поранений. Після лікування отримало призначення на посаду командира взводу пішої розвідки. У боях при звільненні лівобережжя Волги і захопленні плацдарму на правобережжі Олексій Маякін отримав легкі осколкові поранення в обличчя, руки і ноги.

У січні 1943 року дивізія, в якій служив Маякін перекинули в район Старої Руси. В боях по оточенню Спасо-Демянском угрупованню противника Маякін знову був поранений. Після закінчення лікування Маякін був направлений на курси удосконалення командного складу, після закінчення яких був направлений у резерв. У грудні 1943 року він отримує призначення командиром взводу розвідувальної роти 290-ї стрілецької дивізії, а в квітні 1944 командиром взводу пішої розвідки 878 полку. У лютому 1944 року полк під командуванням майора М. Г. Хомула знаходився в обороні, противник неодноразово намагався вибити полк з займаних позицій. З березня 1944 року полк як і інші частини Червоної Армії займався підготовкою до літнього наступу. Проводилося доукомплектування особовим складом, озброєнням. Операція зі звільнення Білорусі отримала назву «Багратіон».

Ця операція почалася в ніч з 22 на 23 червня 1944 бомбардуванням тилів і позицій противника. 878 полк діяв на Могилівському напрямку і в перший же день боїв просунувся на 8 кілометрів, форсувавши при цьому річку Проня. На наступний день стояло форсувати притока річки Проня річку Бася. На протилежному березі були укріплення противника. Олексію Маякін було дано завдання проникнути в тил супротивника і нанести удар. А потім необхідно було вийти до бродах на річці і відрізати супротивникові шляху до відступу. Завдання було виконане. 26 червня 1944 розвідники взводу атакували сильний укріплений пункт противника в селі Хорошки Могильовської області. У 1,5 км від села проходило шосе з Могилева і супротивник не збирався здавати позиції, поки по шосе не пройдуть відступаючі війська. Розвідникам вдалося захопити декілька дзотів, але противник пустив проти них танки і самохідки. Розвідникам довелося відійти, скувавши частину сил противника, що дозволило 3-й батальйон під командуванням капітана Юрія двожильного атакувати село. У бою за село загинуло 36 осіб, зокрема командир батальйону і начальник полкової артилерії.

Комментарии