Олександр Олександрович Мороз: біографія

Життєвий шлях

Олександр Мороз народився 19 лютого 1944 року, проте в той час була війна і зареєстрували його тільки 29 лютого, яке і вважається офіційною датою народження.

Закінчивши в 1960 середню школу, вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1965. Пізніше, в 1983, отримав другу освіту у Вищій партійній школі і диплом з відзнакою за спеціальністю «політологія».

12 років пропрацював інженером і викладачем у Житомирській та Київській областях, в 1965-1966 служив в Радянській армії в військах ППО. У 1966-1974 був викладачем, а також завідувачем відділу механізації сільського господарства Таращанського технікуму механізації. У 1974 став старшим інженером-технологом Таращанського районного об'єднання «Сільгосптехніка», а в 1975 - старшим інженером Київського обласного об'єднання «Сільгосптехніка».

Ставши в 1972 членом КПРС, пройшов шлях від рядового члена партії до секретаря обласної ради профспілок (1983-1989), завідувача аграрним відділом Київського обкому КПРС (з 1989) і першого секретаря партійного комітету обласних організацій та установ. Був депутатом Верховної ради України з 1990. У першому скликанні Верховної ради незалежної України очолював «групу 239» - ліва антипрезидентська більшість, а в другому скликанні в травні 1994 був обраний головою українського парламенту.

Після накладення заборони на діяльність КПРС 26 жовтня 1991 скликав Установчий з'їзд Соціалістичної партії України (Соціалістічна Партія України), в якій багато її членів бачили продовженням української Компартії.

Політичні переконання

Як голова СПУ, Олександр Мороз доклав чимало зусиль для того, щоб створити лівоцентристську партію європейського типу, що виступає за демократичний соціалізм. Сам Олександр Олександрович за своїми переконаннями відносить себе до помірного лівого крила соціалістичного руху.

У ході становлення СПУ і зсуву її ідеології у бік соціал-демократії партію покинула група ортодоксальних комуністів на чолі з Наталією Вітренко, яка створила згодом Прогресивну соціалістичну партію Україні, і група на чолі з Іваном Чижем, що схилявся до компромісу з режимом Кучми (Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість »).

Політична програма СПУ передбачала, серед іншого, необхідність здійснення конституційної реформи і передачі значної частини президентських повноважень парламенту та уряду. Після того, як Віктор Ющенко погодився під час «Помаранчевої революції» на конституційну реформу, СПУ підтримала його і після перемоги Ющенка на президентських виборах ввійшла в уряд Юлії Тимошенко, а згодом - Юрія Єханурова.

Мороз також виступав за надання російській мові статусу офіційної (але не другої державної) на Україну. Він захоплюється поезією і сам написав сім книг («Куди йдемо? ...», 1993; «Вибір», «Тема для роздумів", 1996; «Між вічними полюсами», 1999; «Про землю, Конституцію і не тільки», 2000; «Хроніка одного злочину», 2001).

Протистояння з Кучмою

У 1999 році взяв участь у створенні т. н. «Канівської четвірки» - передвиборного об'єднання чотирьох опозиційних до Л. Кучми політиків. В об'єднання окрім Олександра Мороза увійшли Євген Марчук, Олександр Ткаченко та Володимир Олійник, однак через відмову Мороза зняти кандидатуру на користь єдиного кандидата - Євгена Марчука, четвірка розпалася за кілька днів до виборів президента.

Кульмінацією боротьби політика з режимом стало оприлюднення Олексанрія Морозом на засіданні Верховної ради наприкінці 2000 року так званих «плівок Мельниченка», що стало початком «Касетного скандалу». Записи розмов високопоставлених українських керівників (президента Леоніда Кучми, голови президентської адміністрації Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченко), зроблені майором служби охорони Мельниченко, доводили існування зв'язку між ними (у першу чергу, президентом Кучмою) і убивством незалежного журналіста Георгія Гонгадзе. Експертизи аудіозаписів, проведені в США і Європі, визнали автентичність голосу Леоніда Кучми, однак через те, що записи Мельниченка вироблялися на цифровий диктофон, експерти не змогли ні довести, ні спростувати можливість її подальшого монтування. Тим не менш, записи зробили шокуюче вплив на громадську думку України.

Комментарии