Симон Васильович Петлюра: биография

Після завершення війни та підписання Ризького мирного договору Петлюра емігрував до Польщі. У 1923 році СРСР зажадав від Варшави видачі Петлюри, тому він переїхав до Угорщини, потім до Австрії, Швейцарії і в жовтні 1924 року - до Франції.

С. Петлюра на Кубані

Перебуваючи на засланні на Кубані на початку XIX століття, С. Петлюра працював тут учителем і займався громадською діяльністю. Крім того він був помічником Ф. А. Щербини у його роботі над "Історією Кубанського козачого війська" і за свою роботу отримав виключно позитивну оцінку Ф. А. Щербини. Крім того, відомо кілька його друкованих робіт у місцевій періодичній пресі і в збірниках.

Вбивство Петлюри

Петлюра був убитий 25 травня 1926 року в Парижі С. Шварцбардом - уродженцем міста Смоленськ. Згідно з деякими джерелами, вбивця був анархістом, особисто знайомим з Нестором Махно, з яким напередодні вбивства Петлюри він спробував поділитися своїми планами. Згідно зі спогадами самого Махна, той спробував відрадити Шварцбарда від вбивства і навіть попередити Петлюру, але марно. Пізніше Нестор Махно погодився виступити на суді у справі Шварцбарда і свідчити на користь Петлюри, заперечуючи, зокрема, антисемітизм українського лідера.

Сам Шварцбард у своїх перших зізнаннях французької поліції говорив, що чув про жорстокі погроми від одновірців, яких зустрів у 1917 році по дорозі з Петербурга до Одеси. Про це свідчать публікації у французькій пресі того часу: у газетах «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших. Адвокат Шварцбарда, Анрі Торес, колишній комуніст, висунув іншу версію захисту: про 15 родичів Шварцбарда, включаючи батьків, убитих на Україну петлюрівцями під час єврейських погромів (про це також пише Єврейська енциклопедія). Торрес обгрунтовував особисту відповідальність Симона Петлюри за погроми українських євреїв тим фактом, що Петлюра як голова держави ніс відповідальність за все що відбувалося на контрольованій ним території.

Соратники та близькі Петлюри представили на процесі понад 200 документів, які свідчили, що Петлюра не тільки не заохочував антисемітизм, але й жорстко припиняв його прояви у своїй армії. Проте вони не були прийняті до уваги, так як наслідок спочатку недостатньо досліджувало версію участі спільника у вбивстві Петлюри, а українські свідки побоювалися давати свідчення проти близького знайомого Шварцбарда Михайла Володіна, очевидно, причетного до вбивства. Український політик Дмитро Табачник, який присвятив кілька публікацій вбивства Петлюри, посилається, в свою чергу, на історика Ш. Дубнова, який стверджує, нібито в архівах Берліна знаходяться документи, які доводять особисту причетність Петлюри до погромів. Однак більш точної інформації про місцезнаходження і змісті архівів, а також конкретних посилань Табачник не надає.

Паризьке наслідок в 1927 році не прийняв до уваги також виступи свідка Еліі Добковський, який дав письмові свідчення про участь у справі Михайла Володіна, якого він вважав агентом ГПУ (книга А. Яковлєва «Паризька трагедія»). Володін, з'явившись в Парижі в 1925 році, активно збирав інформацію про отамана, був особисто знайомий з Шварцбардом і, за версією Добковський, допомагав йому підготувати вбивство. Про причетність ГПУ до організації вбивства Петлюри в 1956 році свідчив у Конгресі США утік на Захід офіцер КДБ Петро Дерябін.