Франческо Петрарка: биография

Творчість

Твори Петрарки розподіляються на дві нерівні частини: італійську поезію ("Canzoniere") і різноманітні твори, написані на латині .

Італійськомовна творчість

Якщо латинські твори Петрарки мають велике історичне значення, то світова слава його як поета заснована винятково на його італійських віршах. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до «дрібниць», «дрібничкам», які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи «як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце». Безпосередність, глибока щирість італійських віршів Петрарки обумовила їхній величезний вплив на сучасників і пізніші покоління.

Свою кохану він називає Лаурою й повідомляє про неї тільки те, що вперше побачив неї в церкві Санта-К'яра 6 квітня 1327 р. і що рівно через 21 рік вона померла, після чого він оспівував її ще 10 років, розбивши збірник присвячених їй сонетів і канцон (зазвичай званий "Canzoniere") на 2 частини: «на життя» і «на смерть мадонни Лаури».

Крім зображення кохання до Лаури в «Канцоньєре» міститься кілька віршів різного змісту, переважно політичного і релігійного, і алегорична картина любові поета - Тріумфи ("Trionfi"), в яких зображується перемога любові над людиною, цнотливості над любов'ю, смерті над цнотливістю, слави над смертю, часу над славою й вічності над часом.

«Канцоньєре», що витримало вже до початку XVII століття близько 200 видань і коментоване цілою масою вчених і поетів від Л. Марсільї в XIV столітті до Леопарді в XIX столітті, визначає значення Петрарки в історії італійської й загальної літератури. Він створив істинно художню форму для італійської лірики: поезія вперше є в нього внутрішньою історією індивідуального почуття. Цей інтерес до внутрішнього життя людини проходить червоною ниткою і через латинські твори Петрарки, які визначають його значення як гуманіста.

Латинське творчість

Сюди відносяться, по-перше, дві його автобіографії: одна , незакінчена, у формі листа до потомства ("Epistola ad posteros") викладає зовнішню історію автора, інша, у вигляді діалогу Петрарка з Блаженним Августином - «Про презирство до світу» ("De contemptu mundi" "або" De secreto conflictu curarum suarum ", 1343), зображує його моральну боротьбу й внутрішнє життя взагалі. Джерелом цієї боротьби служить протиріччя між особистими прагненнями Петрарки і традиційною аскетичною мораллю; звідси особливий інтерес Петрарки до етичних питань, яким він присвятив 4 трактати (" De remediis utriusque fortunae "," De vita solitaria "(" Про відокремленої життя ")," De otio religioso "(" Про чернечому дозвіллі ") та" De vera sapientia "(" Про істинної мудрості "). У двобої з Августином, що персоніфікує релігійно-аскетичний світогляд, перемагає все-таки гуманістичний світогляд Петрарки.

Залишаючись строго віруючим католиком, Петрарка в цих трактатах, а також у переписці й інших творах, намагається примирити свою любов до класичної літератури (латинської, тому що по-грецьки Петрарка не навчився) із церковною доктриною, причому різко нападає на схоластів і на сучасне йому духівництво.

Особливо - в «Листах без адреси» ("Epistolae sine titulo"), переповнених різкими сатиричними випадами проти розпусних вдач папської столиці - цього «нового Вавилона».

Ці листи складають чотири книги, вони адресовані реальними або уявлюваним особам - своєрідний літературний жанр, навіяний листами Цицерона й Сенеки, що користався величезним успіхом як завдяки майстерному латинського складу, так і в силі їх різноманітного й актуального змісту.

Критичне ставлення Петрарки до церковної сучасності з однієї сторони й до древньої літератури з іншої служить проявом його підвищеної самосвідомості й критичного настрою взагалі: вираженням першого служать його полемічні твори - інвектива проти медика, що насмілився поставити свою науку вище поезії й красномовства ("Contra medicum quendam invectivarum libri IV"), інвектива проти французького прелата, що засуджував повернення в Рим Урбана V ("Contra cujusdam Galli anonymi calumnias apologia"), така ж інвектива проти одного французького прелата, який нападав на твори й поводження Петрарка ("Contra quendam Gallum innominatum, sed in dignitate positum ") і полемічний трактат проти авероістов (" De sui ipsius et multorum ignorantia ").