Андрій Олексійович Попов: биография

З 1968 року Андрій Попов почав викладати в ГІТІСі, з 1973 року - професор.

Останньою великою роллю Андрія Попова на сцені ЦТСА стала роль старшини Васькова у виставі «А зорі тут тихі». До 1973 року атмосфера в театрі знову виявилася неприйнятною для подальшої роботи, диктат військового керівництва не сприяв творчого самовираження артистів і постановників, і в через рік Андрій Попов покинув театр, якому віддав 35 років життя.

У тому ж, 1974 Андрій Олексійович став актором МХАТу. Першою роботою Андрія Попова на сцені Московського художнього театру стала роль Галілея в постановці В. Н. Богомолова за п'єсою Бертольда Брехта «Життя Галілея» (1975).

Серед ролей, зіграних ним сцені Московського художнього театру, роботи в спектаклях: «Іванов» (1975), «Чайка» (1975), «Зворотний зв'язок» (1977), «Качина полювання» (1979), «Батько і син» (1981). Особливо органічний був Андрій Попов в ролях чеховських персонажів, Ростислав Плятт відгукувався про нього так: «Андрій Олексійович, звичайно, був ідеальним виконавцем чеховських ролей, але для мене він був по суті своїй ще й чеховським людиною». До цих ролей Попов йшов все життя, і лише в роки роботи у МХАТі зміг дозволити собі приділяти стільки уваги коханій матеріалу. Актор мав власним баченням чеховських персонажів. Наприклад, в ролі Соріна (Чайка) Попов трактував «чеховського старого поперек канону: любив Ніну Зарічну, розквітав у її появу» (Смілянський).

У 1976 році Андрій Попов взяв керівництво над театром імені Станіславського, який перебував у кризі, викликаному частою зміною головних режисерів і слабкістю художнього керівництва. Андрій Олексійович покликав до цього театру своїх учнів - Анатолія Васильєва, Бориса Морозова та Йосипа Райхельгауза. Борис Морозов поставив п'єсу «Сірано де Бержерак», Анатолій Васильєв - «Васса Желєзнова» і «Дорослу дочка молодої людини», саме з цими постановками прийнято пов'язувати прорив у творчому житті Театру Станіславського. Однак «утримати» театр Андрію Олексійовичу не вдалося. Незабаром з ідеологічних причин був вигнаний Райхельгауз. Пізніше були змушені піти Морозов і Васильєв. У 1979 році Андрій Попов відмовився від керівництва театром.

З робіт в кіно Андрія Попова можна виділити: Новіков (Палата, 1965), Адамов (Сьомий супутник, 1968), Логунов (Приборкання вогню, 1972), Кримов (Повість про людське серце, 1976). Окремої згадки заслуговують його ролі в екранізаціях класики: Дюковський в «Шведської сірнику» Чехова, лихвар у фільмі «Лагідна» (1960) за оповіданням Достоєвського, Назанскій (Поєдинок, 1957) Купріна; герої Шекспіра Яго (Отелло, 1955) і Петручіо (Приборкання норовливої, 1961). Одна з найбільш значних кіноробіт Попова - слуга Захар (Кілька днів з життя І. І. Обломова, 1980) в екранізація Микити Михалкова знаменитого роману І. А. Гончарова. Андрію Попову був близький жанр водевілю, наприклад, у фільмі «Сватання гусара» (1979), він виконує роль старого батька-скнари, співає куплети і танцює.