Наши проекты:

Про знаменитості

Олександр Ілліч Ахієзер: біографія


Олександр Ілліч Ахієзер біографія, фото, розповіді - радянський і український фізик-теоретик
31 жовтня 1911 - 04 травня 2000

радянський і український фізик-теоретик

Біографія

Народився в Черікове родині земського лікаря. У 1934 році закінчив Київський політехнічний інститут і почав роботу в теоретичному відділі Українського фізико-технічного інституту в Харкові (нині - Харківський фізико-технічний інститут), яким у той час керував майбутній нобелівський лауреат Л.Д. Ландау (Ахієзер був третім, хто здав знаменитий «теормінімуму»). У 1936 захистив кандидатську дисертацію. У 1938 році, після переїзду Ландау в Москву, очолив теоретичний відділ УФТІ і керував ним до 1988 року, в 1956-1959 був заступником директора з науки ХФТІ. У 1940 захистив докторську дисертацію. Під час війни УФТІ був евакуйований в Алма-Ату. У 1944-1952 роках працював у Москві в лабораторії І.В. Курчатова над атомним проектом.

У 1936-1990 роках викладав у Харківському університеті, у 1951-1964 - у Військовій інженерної радіотехнічної академії, з 1941 року - професор. У 1940 році заснував кафедру теоретичної ядерної фізики на фізико-математичному факультеті Харківського університету і завідував нею до 1975 року. Один із засновників фізико-технічного факультету університету.

А.І. Ахієзер був одним із засновників Інституту теоретичної фізики при Національному науковому центрі «ХФТІ», зараз носить його ім'я. Підготував 72 кандидати і 33 доктори наук, серед його учнів багато великих учених, академіків Національної академії наук України (В. Г. Бар'яхтар, Я. Б. Файнберг, С. В. Пелетмінскій, А. Г. Ситенко та ін.)< / p>

Наукова діяльність

Роботи Ахієзера присвячені самим різних розділах теоретичної фізики.

Квантова електродинаміка. У 1936 спільно з І.Я. Померанчук вирішив завдання про розсіювання фотонів високих енергій на фотонах і про когерентном розсіянні фотонів на ядрах, позбувшись при цьому від расходимостей на основі уявлень про калібрувальної інваріантності. У 1963 спільно з Р.В. Половина розрахованої радіаційні поправки для ряду ефектів квантової електродинаміки. У 1974-1982 спільно з Н.Ф. Шульгою та В.Ф. Болдишевим розглянув процеси випромінювання каналірованних електронів і позитронів в кристалах. У 1975-1995 спільно з Н.Ф. Шульгою розробив теорію квантово-електродинамічних явищ у кристалах.

Ядерна фізика. У 1941-1947 спільно з І.Я. Померанчук розглянув процеси розсіяння повільних нейтронів кристалами, незалежно від Е. Фермі передбачив можливість отримання холодних нейтронів, в 1948-1949 розвинув теорію резонансних ядерних реакцій і теорію дифракції при розсіянні заряджених частинок на ядрах (модель Ахієзера - Померанчука). Досліджував розсіювання систем, що складаються із слабо пов'язаних частинок, на ядрах, що дозволило в 1955 спільно з А.Г. Ситенка передбачити дифракційне розщеплення дейтрона. У 1964 спільно з М.П. Рекало розрахував ряд електромагнітних характеристик адронів, узагальнив кваркової моделі з урахуванням процесів електромагнетизму. Спільно з І.А. Ахієзером розвинув теорію розсіювання півоній в ядерній матерії. Велику увагу приділяв практичним питанням: проблемі уповільнення нейтронів, побудові лінійних прискорювачів та ін.

Фізика плазми. У 1949 спільно Я.Б. Файнбергом передбачив експонентний зростання флуктуацій в плазмі під дією електронного пучка (так звана пучкова нестійкість плазми). Вніс внесок у розвиток теорії ударних хвиль в плазмі, у 1948 спільно з Г.Я. Любарським і Р.В. Половини встановив умови еволюційності та критерії стійкості магнітогідродинамічних хвиль. У 1947 спільно з Л.Е. Паргаманіком передбачив електронний циклотронний резонанс. У 1957 спільно з А.Г. Ситенка і І.Г. Проходів вивчив розсіювання електромагнітних хвиль на флуктуаціях плазми.

Комментарии