Пржемисл Отакар: биография

26 вересня 1212 у Базелі Фрідріх II видав Пржемислу Отакару і Владиславу Генріху три документи, які були скріплені золотий печаткою короля Сицилії з зображенням бика (лат.bula). Через цю друку документи увійшли в історію як «Золота сицилійська булла». Оскільки в імперії в ті часи не існувало особливої ??друку, Фрідріх II використовував для видаються ним документів особисту печатку. Всі ці документи доповнюють один одного, по суті являючи собою єдине ціле. На думку деяких чеських істориків чорновий варіант булли був створений у Чехії, однак він не зберігся. На титульному аркуші булли написано латиною: «Fredericus divina favente clementia Romanorum imperator electus et semper augustus, rex Sicilie, ducatus Apulie et principatus Capue»^{[до 4]}. Золота сицилійська булла, в першу чергу, регулювала положення чеського короля, чеської держави і Священної Римської імперії. Крім того, Пржемисл Отакар отримав підтвердження привілеїв, дарованих раніше за грамотам Філіпа Швабського і Оттона Брауншвейзького: королівського титулу для себе і для свого потомства; підтвердження вільного вибору королів Чехії, а також право світської інвеститури єпископів Праги і Оломоуца; в буллі також встановлювалися кордони чеського королівства. За королями Чехії закріплювався статус імперських князів і звання чашників імперії, при цьому король був зобов'язаний з'являтися тільки на ті імператорські рейхстагу, які проходили в містах Бамберг, Нюрнберг і Мерзебург, причому запрошення на них має бути надіслане не пізніше, ніж за 6 тижнів до їх початку. Король Чехії був зобов'язаний виставляти 300 вершників для «римських походів», проте король мав право замість цього заплатити 300 гривень срібла. Також Фрідріх в якості компенсації за понесений Пржемислом Отакаром шкоди у війні проти Оттона Брауншвейзького отримав у володіння ряд володінь у Мейсенської марці. Брат Пржемисла Отакара, Владислав Генріх, отримав підтвердження свого становища маркграфа Моравії та імперського князя.

У грудні 1212 на з'їзді імперських князів у Франкфурті Фрідріх II був обраний королем Німеччини, після чого в Майнці був коронований. Його супротивник, Оттон Брауншвейгський, був розбитий французьким королем Філіппом II Августом при Бувіне (27 липня 1214), після чого був змушений остаточно поступитися Фрідріху правління і віддалитися в свої спадкові землі.

Конфлікт з єпископом Праги

Після смерті у 1214 році єпископа Праги Данила його наступником став Андрій. До цього він виконував багато церковних обов'язки, а з 1207 року був ректором Собору Святого Віта в Празі. З посадою єпископа Праги в той час був пов'язаний і пост канцлера Чеського королівства. Спочатку відносини між королем і єпископом були нормальні, проте в 1215 році Андрій взяв участь у Четвертому Латеранському соборі, після чого він вирішив на практиці втілити в королівстві ідею церкви як окремого органу. Однак Андрій відразу ж натрапив на опір короля, в результаті до кінця 1216 він відправився в Рим, наклавши у Празькій єпархії інтердикт. Єпископ звинуватив Пржемисла Отакара в тому, що той обмежує права і свободи церкви. Суперечка підкреслив проблему суверенітету церкви, оскільки єпископ Праги відмовився залежати від короля, тим більше, що він одночасно виконував роль його особистого капелана.

Єпископ Андрій скаржився на нецільове використання церковної десятини, призначення мирян священиками без згоди єпископа, світські суди над духовенством і багато іншого. Пржемисл Отакар, незважаючи на те, що спочатку заперечував деякі звинувачення, в кінці кінців визнав помилки і обіцяв їх виправити. Папська курія в даному питанні стала на бік Андрія.