Виглядає краще справжньою! Ілля Юхимович Рєпін

В садибі «Пенати» чудового російського художника Рєпіна був заведений суворий розпорядок. Влітку Ілля Юхимович прокидався ще до світанку і, навіть не попивши чаю, відправлявся в майстерню, де міг запоєм працювати до самого вечора. Єдиним днем тижня, в який цей розпорядок порушувався, була середа. По середах Рєпін працював лише до полудня, а до обіду очікував гостей, прогулюючись по саду. В інші дні і під час роботи Ілля Юхимович не приймав навіть друзів, і про такий традиції рєпінського будинку знали практично всі.

І ось одного разу під час такої прогулянки Рєпін побачив неподалік від воріт в маєток трьох панів, одягнених в одяг від кращих кравців. По виду це були дуже гідні люди, але, ледь перекинувшись з гостями парою слів, художник зрозумів, що перед ним звичайні нувориші.

- Послухай, любий! - Звернувся до Іллі Юхимовичу один з гостей. - Підкажи нам, як зустрітися для приватного розмови з художником Рєпіним?

- Якщо у вас є справа до Рєпіна, - посміхнувся художник, - то це я.

- Відмінно! Ви-то нам і потрібні! - Анітрохи не тушу, продовжив розмову гість. - На вернісажі, який проходив на ринку сусіднього містечка і куди ви самі не зволили прибути, ми купили кілька ваших чудових картин. Але тут вийшла невдача. Якийсь мистецтвознавець, халдей, заявив, що це грубі підробки, та ще й сміявся, чортова морда! Ось ми і просимо вас прихильно розсудити і підтвердити: ваші це картини або все ж не ваші.

- Ну що ж! - Погодився Рєпін. - Справа нескладне, і я думаю, що впораємося ми швидко. Де ж картини?

- Айн момент! Прошка, бігом тягни сюди картини!

Від екіпажу, що стояв за воротами, двоє слуг негайно принесли упаковані в полотняні мішки рулони. Коли їх розгорнули перед Рєпіним, художника ледь не вхопив грець. На полотнах грубо було намальовано жалюгідну подобу оригіналів рєпінського кисті. Досить відзначити, що у запорожця на одному з полотен були блакитні в синяву вуса, бурлаків на іншій картині залишилося всього двоє, і виглядали вони ситими і задоволеними, а портрет Льва Толстого з чорною, як смола, бородою більше походив на зображення міністра фінансів.

Рєпін уважно розглянув картини, і коли перше враження вляглося, ледь не розсміявся.

- Знаєте, панове ... Ви придбали дивовижні полотна!

- Ну, що я казав?! - Розцвів посмішкою один з любителів живопису. - Чудові картини!

- З цим я, взагалі-то, і не сперечаюся, - погодився Ілля Юхимович. - Але ось у чому біда - я цих картин ніколи не бачив раніше, і в них ні краплі моїх фарб.

- Як так? - Приголомшено дивились на нього гості. - Картини не ваші?

- Ні в якому разі! Але от підпис ... Я навіть засумнівався на мить - настільки добре підроблена моя рука! В іншому ж - на жаль! Чесно сказати, це і грубою підробкою назвати важко! Просте базарне Мальований, ви вже вибачте. Подібна мазанина не годиться навіть для того, щоб поверх неї написати вивіску для магазину капелюхів.

- Щось я не зрозумію ... - примружився на Рєпіна один з гостей. - Картини вам не подобаються, а підпис ви за свою визнаєте ... І в розум не візьму, чого це ви відпиратися! Картини-то - просто чудо! Я-то свої точно у вітальні повішу!

- Ваше право! - Кивнув Ілля Юхимович. - Але підпис таки не моя. Хоча, готовий визнати, виглядає вона краще справжньою!

Читати: Ілля Рєпін біографія

« Попередня історія Наступна історія »