Микола Олексійович Скрипник: биография

Н. Скрипник вважав розрив федеративних зв'язків між радянською УНР і РСФРР суто формальним, а об'єднання обох республік непорушним. Однак тоді ж виникло ускладнення у відносинах між керівництвом радянських утворень. У відповідь на вимогу наркома у справах національностей РСФРР Й. Сталіна до українців кинути «грати в уряд і республіку», а українському радянському центру залишити Таганрог, М. Скрипник оперативно підготував спеціальну заяву, в якому містився протест проти висловлювань одного з ключових діячів РКП ( б) і РРФСР. Неприємний епізод, можливо, наклав свій відбиток і на подальші особисті стосунки Й. Сталіна з М. Скрипником, які часом набували досить критичну забарвлення.

Народному секретаріату України, його чолі довелося працювати в екстремальних умовах воєнного часу, нестримного процесу територіальних втрат Радянської України в міру її окупації іноземними військами (менше ніж за три місяці уряд змінив п'ять місць перебування - Харків - Київ - Полтава - Катеринослав - Таганрог). Статус України як національно-державного утворення не усталився, постійно змінювався під впливом чинників політичного, дипломатичного характеру, зокрема - умов Брестського миру.

Створення КП (б) У

До весни 1918 р. велику актуальність набув процес об'єднання більшовицьких організацій у всеукраїнському масштабі, освіта партійного центру. М. Скрипник взяв на себе в цій справі одну з визначальних ролей. Він не встав ні на платформу прихильників «лівих» поглядів, які відстоювали форсування повстання проти окупантів і створення з цією метою окремої Компартії України, ні на позицію прибічників правих поглядів, які виходили з того, що без допомоги з боку Росії повстання є безперспективним, внутрішніх сил для нього недостатньо, а Компартія України обов'язково повинні бути складовою частиною РКП (б).

На Таганрозькій партійній нараді (19-20 квітня 1918 р.) М. Скрипник запропонував резолюцію, яка відкидала і праві «меншовицько -угодовські »пропозиції, і« есерівський чистий інсуррекціонізм »прихильників« лівих »поглядів. Учасники наради більшістю голосів погодилися з ним і визнали за необхідне організувати партизансько-повстанську боротьбу в тилу німецько-австрійських військ, визначили курс на підготовку повстання проти окупантів та їх пособників, підкреслили «залежність успіху цього повстання від збереження і зміцнення Радянської влади в Російській Федерації і від подальшого розвитку світової соціалістичної революції ».

Проекту резолюції Е. Квірінга:« Створити автономну партію з своїм Центральним Комітетом і з своїми з'їздами, але підпорядковану загальному Центральному Комітету і з'їздам Російської комуністичної партії »М. Скрипник протиставив свій проект : «Створити самостійну комуністичну партію, яка має свій Центральний Комітет і свої партійні з'їзди і зв'язану з Російською комуністичною партією через міжнародну комісію (III Інтернаціонал )».

Учасники наради більшістю голосів знову підтримали М. Скрипника. Серед тих, хто голосував за запропоновану ним резолюцію, були й однодумці Г. Пятакова та Г. Лапчінського «ліві комуністи», прибічники утворення окремої комуністичної партії на Україну. Їх розрахунок був простим - організаційно відірвана від РКП (б) КП (б) У стане знаряддям для зриву Брестського миру. Для підготовки з'їзду більшовицьких організацій України було призначено організаційне бюро, до якого увійшли А. Бубнов, Я. Гамарник, В. Затонський, С. Косіор, І. Крейсберг та ін Очолив оргбюро (став його секретарем) М. Скрипник. За його ж пропозицією постановили назвати майбутню республіканську партійну організацію Комуністичною партією (більшовиків) України. Нарада не прийняло пропозиції полтавської групи більшовиків і «лівих» українських соціал-демократів назвати партію «Українською Комуністичною партією», оскільки це б суперечило її інтернаціональному характеру, а також відхилила запропоновану Е. Квірінгом назва партії «РКП (б) на Україну».