Про знаменитості
Баран Михайло Лукич: біографія
20 жовтня 1884 - 14 листопада 1937
український громадсько-політичний і військовий діяч
Біографія
Закінчив Тернопільську гімназію, фізико-математичний факультет Чернівецького університету, однорічні курси Львівської торгової академії. У 1903 році вступив до Української соціал-демократичну партію. ??
Після початку Першої світової війни добровільно у серпні 1914 року вступив до Легіону Українських січових стрільців. З вересня 1914 року - командир сотні в боях на російському фронті. В кінці грудня 1914 потрапив у полон поблизу села Гутарі і опинився в Росії. Після Лютневої революції 1917 року вступив до лав РКП (б). Влітку 1918 року працював в «нейтральній зоні», організовував повстанські загони для боротьби проти австро-німецьких окупантів. Після створення Української радянської армії - один з організаторів і перших командирів Таращанського полку. З невідомих причин залишив військову діяльність в Першій українській радянській дивізії.
Один із засновників Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ, з 1923 року - Комуністична партія Західної України). Після переходу Української Галицької Армії у лютому 1920 року на бік радянської влади, призначається командиром першої бригади Червоної Української Галицької Армії, яка брала участь у боях на польському фронті. У квітні того ж року бригада фактично припинила існування у боях під Махнівкою (за радянських часів - село Комсомольське Вінницької області), і Михайло Баран повертається до лав 1-го полку 44-ї дивізії.
У липні 1920 року Барана призначили заступником голови Галицького революційного комітету (Галревкому), в серпні обрали членом Політбюро ЦК КПСГ. Автор і редактор декларацій, декретів та інших законодавчих актів Галревкому.
У 1920-1921 роках Баран брав участь у підготовці Ризького мирного договору.
Пізніше Баран перебував на партійній та адміністративній роботі, очолював вищі навчальні заклади Києва та Харкова, зокрема був ректором Київського інституту народного господарства, викладачем Київського медичного інституту, завідувачем кафедри Київського інституту професійної освіти, працював в апараті ЦК КП (б) У. У 1932-1933 роках Баран був директором Київської філії Інституту літературознавства ВУАН.
У 1933 році репресований. У 1937 році страчений органами НКВС СРСР в урочищі Сандармох - поблизу міста Медвеж'єгорська в Карелії. У 1956 році реабілітований посмертно.
