Олексій Олексійович Харламов: биография

Виставлені в Салоні 1875 портрети Поліни і Луї Віардо роботи Харламова мали блискучу пресу, організовану Тургенєвим. Саме за порадою російського письменника Еміль Золя, надсилав в петербурзький «Вісник Європи» свої «Паризькі листи», присвятив Харламову захоплений пасаж. У харламовскіх портретах Золя побачив «дебют великого таланту». Інший рецензент відзначав «міць, енергію, впевненість ліплення, глибину і жар кольорів».

Наприкінці 1875 року після закінчення терміну пенсіонерства Харламов приїхав до Росії, проте вже восени наступного року він назавжди повертається до Франції. Сталося це, на думку відомого журналіста того часу Н. Н. Брешко-Брешковской тому, що в 1870-і роки в Росії «від картин не тільки велика публіка, але навіть і самі художники вимагали громадянського служіння, а не технічні гідності». І тому Харламов «ризикував залишитися неоціненим». Іншою причиною еміграції Харламова було й те, що Олексій Олексійович, як писав І. Є. Рєпін, «страшенно любить Париж» і бажав би там залишитися назавжди.

«Російський Леон Бонна»

Після повернення в Париж Харламов знімає майстерню в будинку на Пляс Пігаль, і перетворив її в модне ательє. Пізніше Харламов купив будинок у Веле. Це місто було любимо художником. В дар місту він передав багато своїх робіт. У Веле же Олексій Олексійович познайомився з юною Фанні Шютц (Феліей Литвин), що стала згодом знаменитою співачкою. Їх дружба триватиме аж до смерті художника.

З другої половини 1870-х Харламова захоплює передача світлоповітряного середовища. У деяких своїх роботах, зокрема в акварелі «Головка» (1881, в даний час знаходиться в Саратовському музеї імені А. Н. Радищева), він близько підходить до пленер, наповнює зображення світлом, повітрям. У ці ж роки у Харламова з'явилася тема в салонному дусі, яку можна назвати «Італійці епохи Ренесансу». У новому циклі Харламов звертається не стільки до манери письма старих майстрів, скільки до побутових подробиць епохи Відродження. Проте захоплення епохою Ренесансу, як і пленерів, було скороминущим. Віртуоз раз і назавжди заученого прийому, художник продовжував до кінця своїх днів виробляти нескінченні варіації одноманітно красивих головок італійок і циганок - поза часом і поза художнього розвитку. Єдиним полотном з'явився яскравим винятком став портрет І. С. Тургенєва, про який сам письменник говорив ще в процесі роботи: «Харламов пише з мене портрет, який вийде чудовий».

Почасти причина консервативної відданості Харламова одному художньому стилю пояснюється затребуваністю і високою оцінкою цього стилю у західної публіки останньої чверті XIX століття. Художник постійно виставлявся в паризькому Салоні, брав участь на Всесвітніх виставках, отримував нагороди. У 1888 році на Міжнародній Виставці в Глазго його картина «Діти з квітами» справила сильне враження на королеву Великобританії Вікторію. Виявляла інтерес до його творчості і частина російської аристократії. Так картина «Жіноча голівка» була придбана імператрицею Марією Федорівною. Харламову просто не було потреби і сенсу в змінах, освоєнні нові стилів і напрямків. Однак цей консерватизм настільки довго супутній успіху художника обернувся для нього трагедією на початку століття XX-го, коли художні смаки суспільства значно змінилися.