Едвард Кеннеді: биография

1932 рік. Оркестр Еллінгтона дає концерт в Колумбійському університеті.

Композитор націлюється на більш складні музичні сюжети. Працює над «Creole Rhapsody». У 1931-33 роках стають популярними його п'єси «Limehouse Blues» та «It Don't Mean a Thing (If It Ain't Got That Swing)» з вокалом Айві Андерсон (Ivie Anderson). За три роки до офіційного початку епохи свінгу Дюк Еллінгтон вже, фактично, заклав фундамент нового стилю. Важливими віхами на цьому шляху стали теми 1933 року - «Sophisticated Lady» і «Stormy Weather».

Перші композиції оркестру Дюка Еллінгтона пов'язані зі «стилем джунглів» (East St.Louis Toodle-oo, Black Beauty, Black And Tan Fantasy, Ducky Wucky, Harlem Speaks), а також зі «стилем настроїв» (Mood Indigo, Solitude, Sophisticated Lady). У них Еллінгтон іспользоует індивідуальні можливості музикантів: трубачів Чарлі Ервіса, Баббера Майлі, Тріккі Сема Нентона, альт-саксофоніста Джонні Ходжес, баритон-саксофоніста Харрі Карні. Майстерність цих виконавців надає оркестру особливий «саунд».

Великий успіх приносять гастролі в Європі (1933). Оркестр виступає у лондонському «Палладіуме», відбуваються зустрічі Дюка з принцом Уельським, герцог Кентський.

Потім виступу в Південній Америці (1933) і тур по Сполучених Штатах (1934). Репертуар в основному складають композиції Еллінгтона.

В той момент в оркестрі грають саксофоністи Джонні Ходжес, Отто Хардвік, Барні Бігард, Харрі Карні, сурмачі Кути Вільямс, Френк Дженкінс, Артур Уетсол, тромбоніст Тріккі Сем Нентон, Хуан Тізол , Лоренс Браун. Еллінгтона називають першим справді американським композитором, а його свінгова стандарт «Caravan», написаний у співавторстві з тромбоністом Хуаном Тізолем (Juan Tizol), обходить весь світ.

1938 знаменний спільним виступом з музикантами філармонічного оркестру в нью- йоркському готелі «Сен-Реджіс».

Наприкінці 30-х в оркестр приходять нові музиканти - контрабасист Джиммі Блентон (Jimmy Blanton) і тенор-саксофоніст Бен Уебстер (Ben Webster). Їх вплив на «саунд» Еллінгтона було настільки фундаментальним, що їх відносно короткий термін перебування в складі отримав серед джазових фанатів назва Blanton-Webster Band. З цим складом Еллінгтон здійснює другу європейське турне (виключаючи Англію).

Оновлений «саунд» оркестру зафіксований в композиції 1941 року «Take the 'A ' Train» (автор Біллі Стрейхорн). Серед творів композитора цього періоду важливе місце займають інструментальні роботи «Diminuendo in Blue» і «Crescendo in Blue».

Майстерність композитора і музиканта отримує визнання не тільки у критиків, а й у таких видатних композиторів, як Ігор Стравінський і Леопольд Стоковський.

У роки Другої світової війни Еллінгтон створює ряд великих інструментальних п'єс. 23 січня 1943 виступає з концертом своїх творів у знаменитому Карнегі-Холі (Carnegie Hall), де проходить прем'єра «Black, Brown and Beige». Весь збір коштів від концерту йде на допомогу Червоної Армії.

Після закінчення війни, незважаючи на захід епохи біг-бендів, Еллінгтон продовжує гастролювати зі своєю новою концертною програмою. Збори від виступів, почали поступово падати, він поповнює гонорарами, які одержує як композитор. Це дозволяє зберегти оркестр.