Сюсаку Ендо: биография

У 1957 році Ендо приступив до роботи над принесли йому широке визнання і згодом перекладеним на багато мов світу романом «Море і отрута», серійна публікація якого почалася в журналі «Бунгакукай» (була завершена в 1958 і в тому ж році удостоєна премій видавництв Сінто і Майніті, виданий в 1964 році «Молодою гвардією» переклад роману на російську мову, здійснений П. Петровим, став одним з перших перекладів творів Ендо на іноземні мови взагалі). Там же була надрукована одна з перших проб Ендо як драматурга п'єса «Цариця» (??). У 1958 році у складі японської делегації Ендо разом з такими видатними літераторами Японії післявоєнних років, як Сей Іто, Хіросі Нома, Сюїті Като, Цуяко Міяке і Масафумі Накагава, відвідав Ташкент в якості учасника черговий Конференції письменників країн Азії та Африки. На зворотному шляху делегація побувала в Москві - єдиний раз, коли Ендо був у Росії.

У 1959 році після завершення двох великих творів («Шановний пане дурень» та «Вулкан») Ендо звернувся до вивчення життя Маркіза де Саду, інтерес до персони якого зародився у нього ще під час перебування у Франції. У вересні того ж року в журналі «Гундзи» починалася серійна публікація його «Біографії де Сада». Для збору матеріалів необхідних для подальшої роботи над книгою Ендо у супроводі дружини знову відвідав Францію, де зустрівся з Жільбером Лелі і П'єром Клоссовськи, відомими інтерпретаторами творчості де Сада. Крім Франції побувавши також в Англії, Іспанії та Греції, Ендо здійснив паломництво в Єрусалим, після чого повернувся до Японії в січні 1960 року.

Після повернення Ендо знову пережив різке погіршення стану здоров'я і був госпіталізований в клініку при Токійському університеті, а в кінці того ж року був переведений в клініку при Університеті Кейо. Незважаючи на важкий стан, він продовжував активно працювати: в кінці 1960 року вийшла в чому знакова для його розуміння Біблії книга «Біблійні жінки». Наступний рік також був проведений у лікарні, де Ендо переніс три операції на легенях. Так до кінця і не оговтавшись, в липні 1962 Ендо нарешті покинув клініку, однак швидко повернутися до повноцінного творчого життя не зміг: цим роком датована лише кілька невеликих есе. У наступні роки Ендо відновив активну літературну діяльність, публікую численні роботи малої форми і виношуючи задум нового роману («Мовчання»), для збору матеріалів до якого він в 1965 році разом з іншим письменником-католиком Сюмоном Міура відправився в Нагасакі, колиски японського християнства. «Мовчання» було опубліковано в 1966 році. У тому ж році театральним режисером Хіросі Акутагава була поставлена, створена на основі того ж матеріалу п'єса «Золота країна». За «Мовчання» Ендо був удостоєний премії Танідзакі.

У 1967 Ендо був призначений на посаду лектора в університеті Сейо, а також був обраний головою Японського союзу письменників. Продовжуючи співпрацю з Сюмоном Міура, Ендо в співавторстві з ним видав біографічний працю «Інтелігенція епохи зародження християнства в Японії». У тому ж році Ендо, отримавши запрошення від португальського уряду взяти участь в урочистостях з приводу 300-річчя від дня народження Святого Вінсента, відвідав Португалію, де виступив з доповіддю, на зворотному шляху знову побувавши в Парижі та Римі. У 1968 році Ендо очолив редакцію журналу «Міта бунгаку», довгий час залишався свого роду трибуною для письменників, що примикали до кола «третіх нових».