Микола Олександрович Григор'єв: біографія

Життя до революції

Народився в селищі Дунаївці Подільської губернії (нині Хмельницька область); за іншими даними в селі Верблюжки Херсонської губернії в 1878 або 1885 році. Згодом переселився в село Григор'єва Херсонської губернії, за яким і змінив своє прізвище на Григор'єв (джерело?). Брав участь у Російсько-японській війні як кавалериста. На 1 січня 1910 значився в списках 60-го піхотного полку Замосцкого (м.Одеса) в чині Прапорщика як Никифор Олександрович Григор'єв-Серветник (джерело?). За демобілізації був за одними даними акцизним чиновником, за іншими поліцейським службовцям у Проскурові (нині Хмельницький). Брав участь у Першій Світовій війні, дослужився до чину штабс-капітана. Кавалер Георгіївського хреста.

Революція і партизанський рух

У 1917 р. був близький до есерів, член комітету Південно-Західного фронту. Підтримав українську Центральну Раду, отримав від неї чин підполковника, проте потім підтримав переворот Скоропадського, який зробив його полковники. Тим не менше, влітку 1918 р. повстав проти Скоропадського і німецьких окупантів, зібравши загін із 200 чоловік і почавши партизанську війну проти німців і гетьманців на Єлисаветградщині. З початком петлюрівського руху, підтримав Петлюру. У грудні опанував Ніколаєвим, Херсоном, Очаковом і Альошка; втім, з Миколаєва та Херсона згодом був вибитий інтервентами. До того моменту, мав вже загоном у 6 тисяч чоловік, іменувався дивізією. Оголосивши себе «отаманом партизанів Херсонщини і Таврії», повів незалежну від Петлюри політику і врешті-решт перейшов на бік червоних (на початку лютого 1919 р.)

Червоний командир

18 лютого 1919 погодився увійти зі своїм загоном до складу Задніпровської української радянської дивізії, як 1-ї Задніпровської бригади; згодом бригада була розширена до 6-ої українську радянську дивізію (інший бригадою Задніпровської дивізії командував майбутній вбивця Григор'єва Нестор Махно). Весь цей час як і раніше був тісно пов'язаний з есерів. У березні 1919 дивізія Григор'єва знову зайняв Херсон (де розстріляв кілька сот полонених греків), Миколаїв, потім після двотижневих боїв 8 квітня зайняв Одесу, залишену перед тим франко-грецькими військами. Був призначений військовим комендантом міста. Після цього дивізію Григор'єва було вирішено направити проти Румунії (з метою подальшого виходу на допомогу Радянській Угорщині), однак Григор'єв заявив, що дивізія має потребу у відпочинку, і відвів її в район Єлисаветграда. Там в дивізії, яка опинилася в рідних місцях, почалося посилене бродіння під впливом невдоволення селян більшовицькою політикою (продрозкладка, реквізиції, заборона хлібної торгівлі, насадження ревкомів замість селянських рад, масове створення радгоспів замість роздачі землі селянам, чекістський терор). Почастішали вбивства чекістів, продотрядовцев і євреїв. Сам Григор'єв вже прямо вимагав від командувача української Червоною Армією Антонова-Овсієнка виведення з Україною прибули з Росії загонів.

Заколот

7 травня послідувала спроба заарештувати Григор'єва, що закінчилася проте розстрілом самих чекістів. Після цього почався відкритий заколот. 8 травня Григор'єв видає «Універсал» з відозвою до українського народу із закликом створювати Поради та формувати повстанські загони:

Комментарии