Елен Грімо: біографія

французько-американська піаністка

Навчалася в Марсельської консерваторії у П'єра Барбізе і (з 1982 р.) в Паризькій консерваторії у Жака Рувье. У 1985 р. була удостоєна премії Grand Prix du Disque за запис Сонати № 2 Сергія Рахманінова. Одночасно з закінченням консерваторії отримала диплом з етології зі спеціалізацією по поведінці тварин у природному середовищі існування. З 1991 р. жила в США, спершу в Таллахассі, а потім у штаті Нью-Йорк, де разом зі своїм тодішнім бойфрендом фотографом Генрі Фейр заснувала Центр збереження вовків (англ.Wolf Conservation Center) - невеликий заповідник , в якому жили 17 вовків і проводилися просвітницькі заходи, спрямовані, як пояснювала Грімо, на деміфологізацію образу вовка як ворога людини. З 2007 р. живе у Швейцарії.

Серед основних записів Грімо - Концерт № 1 для фортепіано з оркестром Йоганнеса Брамса (1997, з Берлінської державної капелою під управлінням Курт Зандерлінг), Концерти Бетховена - № 4 (1999, з Нью-Йоркським філармонічним оркестром під керуванням Курта Мазура) і № 5 (2007, з Дрезденської державної капелою під управлінням Володимира Юровського), - ця остання запис змусила одного з американських рецензентів назвати Грімо «художником неймовірною проникливості»; критика виділяла також її виконання твори Арво Пярта «Credo», що дав назву однойменному диску (включавшему також твори Бетховена і Джона Корільяно).

У 2003 р. випустила збірку автобіографічних і публіцистичних заміток «Дикі варіації» (фр.Variations Sauvages, англійське видання під назвою «Дикі гармонії: Життя з музикою і вовками», англ.Wild Harmonies: A Life of Music and Wolves).

У 2000 р. удостоєна премії «Віктуар де ля мюзік» як кращий інструменталіст року, а в 2004 р. отримала цю ж премію в номінації «Victoire d'honneur» (За заслуги перед музикою).