Федір Іванович Дербети: біографія

Біографія

Походив з взяли православ'я і визначених у козачий стан калмиків, що жили в Ставропольської провінції Оренбурзької губернії. На військовій службі з 17 років, учасник Семирічної війни, відзначився у бою під Піллау. До 1773 дослужився до чина військового наглядача.

Повстання

У жовтні 1773 року для придушення повстання, що охопило Ставропольський повіт із Ставрополя виступив загін служивих калмиків у 300 осіб, яким командував Дербети, проте , не приступаючи до бойових дій, загін майже повністю перейшов на бік повсталих яїцьких козаків. Пізніше з їх числа був організований калмицький полк, отаманом якого був призначений Дербети. На чолі свого полку він брав участь в облозі Оренбурга.

У листопаді 1773 року, знаючи про авторитет, яким користувався Дербети у ставропольчан, Омелян Пугачов відправив його своїм емісаром для організації повстанського руху в калмицьких улусах. За свідченням хорунжого В. Буратова, як тільки Дербети прибув, то

n

в улусах і в Ставрополі жили калмикам оголосив, нібито дано йому від оного Пугачова письмовий вигляд з ттем, щоб усіх поміщиків грабувати і розоряти, а якщо хто противитися буде, то оних позбавляти життя.

n

З Ставропольського повіту Дербетеву вдалося отримати підкріплення в 140 людей, причому практично всі вони були обізнані з військовою справою.

Зібравши загін з приблизно 2000 чоловік, що складається з калмиків і російських селян, Дербети став одним з видних ватажків повстання в Заволжя. Брав участь у боях на Самарської військової лінії у взаємодії із загонами отаманів Іллі Арапова, Н. Л. Чулошнікова, А. І. Сомова та іншими.

Наприкінці грудня 1773 - початку січня 1774 року, з підходом від Казані бригади генерала Мансурова, повсталі після запеклих боїв здали Самару і Алексеєвськ. Загін Дербетева спробував взяти Ставрополь, однак перша спроба штурму, розпочата 10 січня 1774, зірвалася через одного із загонів Мансурова, що увійшов до міста.

За допомогою обманного маневру Дербети виманив з Ставрополя загін підполковника Аршеневского, який вирішив, що повстанці рухаються до Самари. 20 січня 1774 загін з 600 чоловік, знайомих з містом, на чолі з Дербетевим, практично не зустрівши опору, раптовим ударом захопив Ставрополь, отримавши в якості трофеїв 6 гармат, зброю і боєприпаси, склади провіанту та фуражу. За свідченням спеціальної комісії для розслідування причин швидкого захоплення Ставрополя, повсталі розграбували місто, однак за свідченнями очевидців розграбовані були лише кілька будинків купців та чиновників. При відступі були страчені комендант фортеці та деякі інші військові й цивільні чини. А. С. Пушкін у чернетках приводив поіменні списки 47 людей, страчених загоном Дербетева.

Натхнені успіхом в Ставрополі повстанці напали на транспорт, з провіантом, що слідував з Симбірська до Самари, проте зазнали поразки, втративши в бою 5 гармат, 3 бочки пороху і сорок чоловік полоненими.

Надалі, Дербети з Араповим продовжували стримувати наступ бригади Мансурова до Оренбурга, а потім, з'єднавшись з основною армією повсталих у Татищевій фортеці, 22 березня взяли участь у битві з об'єднаним корпусом генералів Голіцина і Мансурова, в якому повстанці зазнали тяжкої поразки.

Після поразки Дербети повів свій загін в пріяіцкую степ біля верхів'їв річки Іргиз, звідки не раз робив спроби форсувати Самару і, обійшовши стороною ворожі пости і застави, піти на схід, до Пугачова, який пішов за річку Білу на Південному Уралі. 23 травня 1774 в бою біля річки Грязнуха (притока Великого Іргиза) з одним із каральних загонів під командуванням поручика В. С. Байкова зі складу бригади Мансурова полк був розбитий, а сам Дербети важко поранений і взятий у полон. На наступний день він помер.

Сім'я

Мати Федора, Дербетева Ганна Василівна (уроджена Дондукова), також брала активну участь у повстанні. З кінця грудня 1773 до 23 травня 1774 вона перебувала в загоні сина, а часом діяла і самостійно. Судячи з адресованим їй донесенням отаманів Іллі Арапова і Л. Торгоутского володіла і деякими командирськими повноваженнями. Після загибелі сина і рагрома його загону її доля невідома. Ганна Василівна згадана в архівних заготовках Пушкіна до «Історії Пугачова», де названа як «зла мати» Федора Дербетева.

Її брат, дядько Федора Дербетева, князь Олексій Дондуков, в чині полковника командував одним із загонів урядових військ, придушували повстання.

Комментарии

Сайт: Википедия