Генріх Лаубе: біографія

У молодості примикав до «Молодої Німеччини»; після повернення з початого разом з К. Гуцкова подорожі до Італії, був арештований і висланий з Саксонії і 9 місяців просидів під вартою в Берліні. У 1835 р. франкф. союзний сейм оголосив його твори («Das neue Jahrhundert», «Liebesbriefe» тощо) Насильник. За звинувачення, зведені на російського імператора (в написаній ним історії Польщі), Лаубе був засуджений до позбавлення волі ще на один рік. Після тривалих подорожей у Франції та Алжирі він оселився в Лейпцигу (1840) і тут в 1848 р. був обраний у німецьке національні збори, де приєднався до лівого центру. З 1849 по 1879 р., з невеликими перервами, Лаубе стояв на чолі віденського Бургтеатр. У романі: «Das junge Europa», що виходив частинами (в Мангеймі), між 1833 і 1837 р., можна вже простежити перехід автора від полум'яного радикалізму до більш помірного світогляду. У «Reisenovellen» (Мангейм, 1834-37; 2 видавництва., 1847) Лаубе, почасти наслідуючи Г. Гейне, з великим дотепністю зумів схопити відмітні риси північній і середній Німеччини в державних відносинах, в житті народу і мовою. Ряд політичних, соціальних і літературних портретів він дав в «Moderne Charakteristiken» (Маннг., 1835). У 40-х роках він написав «Історію німецької літератури» (Штутгарт, 1840) кілька романів і повістей, трагедії «Monaldeschi» і «Struensee», комедії «Rokoko» і «Gottsched und Geliert»; особливим успіхом користувалися «Die Karlsschuler» ( 1847), з сюжетом з біографії Ф. Шіллера. Події 1848 р. Лаубе присвятив книгу: «Das erste Deutsche Parlament». Кращою з його драм вважається «Graf Essex» (1856), за якою послідували «Cato von Eisen» (1858), «Montrose, der schwarze Markgraf» (1859), «Der Stathalter von Bengalen» (1868), «Bose Zungen» (1868), «Demetrius» - продовження розпочатої Ф. Шіллером трагедії про Димитрія Самозванця (1872). Драми Лаубе відрізняються реалістичним змістом, хорошою мотивуванням і сценічно, але не блищать оригінальністю і силою. У великому історичному романі «Der deutsche Krieg» (ЛПЦ., 1863-66) Лаубе дав широку картину епохи Тридцятилітньої війни. За ним пішли романи і повісті: «Die Bohminger» (Штутгарт, 1890), «Der Schatten Wilhelms» (Лпц., 1883); «Louison» (Брауншвейг, 1884) та ін У посмертному свій роман: «Ruben» (ЛПЦ ., 1885) Лаубе стосується віросповідного питання. Заслуги Лаубе по відношенню до німецького театру безсумнівні; як плід довголітньої досвідченості важливі його книги: «Das Burgtheater» (Лпц., 1868), «Das Norddeutsche Theater» (1872) і «Das Wiener Stadttheater» (1875). З 1875 по 1882 рр.. у Відні виходили «Gesammelte Schriften» Лаубе (16 т.), в яких надруковані і його цікаві спогади з 1810 по 1840 рр.. (Т. I) і з 1841 по 1881 рр.. (Т. XVI). Драми його кілька разів виходили окремими зборами (Лпц., 1880 і частіше). Листування Лаубе з кн. Пюклер видана в «Briefwechsel und Tagebucher» останнього Людмилою Ассінг (Гамбург, 1873-1876), листи Феодору Wehl'y - у його «Junges Deutschland» (там же, 1887). СР R. v. Gottschall, «Heinrich Laube» («Unsere Zeit», 1884, II) і Prollss, «Das Junge Deutschland» (Штуттг., 1892).

Комментарии

Сайт: Википедия