Олійник Борис Ілліч: біографія

Дійсний член Національної академії наук України, голова Українського фонду культури. Депутат Верховної Ради СРСР, заступник голови Палати Національностей Верховної Ради СРСР, народний депутат Верховної Ради України з 1992 по 2006 роки; колишній глава парламентської делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Лауреат Державної премії СРСР (1975), Державної премії України ім. Тараса Шевченка, міжнародних премій імені Григорія Сковороди та «Дружба», Герой України (2005; до 70-річного ювілею).

Біографія

Народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Новосанжарського району Полтавської області.

Після закінчення десятирічної школи в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського державного університету, який закінчив у 1958 році.

Перші зразки поезії Бориса Олійника були опубліковані ще під час його перебування піонером. Після закінчення середньої школи вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, навчання в якому закінчив у 1958 році. Очолював партійну організацію Спілки письменників України протягом одинадцяти років, причому за цей час із цієї організації не було виключено жодного літератора. За період з 1962 по 1990 роки видав такі збірники ліричних віршів і поем: «Сталь загартовують ковалі» (1962), «Відлуння» (1970), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «У дзеркалі слова »(1981),« Міра »(1988). Для творчості Олійника характерні комбінація найтонших ліричних мотивів зі злободенних гумором, переконаністю у перемозі соціалістичних ідеалів і акцентування героїчних сторінок радянської та української історії.

Залишаючись переконаним комуністом протягом всього життя, Борис Ілліч Олійник не міняв своїх політичних переконань і зберіг свій партквиток у той час, як більшість його колег у масовому порядку залишали КПРС. Тим не менш, він ніколи не боявся критикувати помилки, допущені в ході побудови комуністичного суспільства в СРСР. Есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьми») відображає особисті спостереження автора з місць етнічних конфліктів на теренах Радянського Союзу. У травні-червні 1986 Борис Олійник був у числі перших були на місці ядерної катастрофи в Чорнобилі, звідки вів репортажі на центральному телебаченні СРСР і УРСР. У опублікованій в «Літературній газеті» статті «Випробування Чорнобилем» прямо викривав винних в аварії. У липні 1988 на XIX конференції КПРС в Москві в доповіді про сталінський терор 1937-1938 вперше зупинився на голоді 1932-1933.

У листопаді 1992 відбулися довибори до Верховної Ради України по Запорізькому (№ 191) виборчого округу. Борис Олійник зайняв на них перше місце, не набравши, однак, більше 50% голосів. 6 грудня того ж року відбувся другий тур довиборів і на ньому Борич Олійник був обраний депутатом українського парламенту 56,60% голосів.

Борис Ілліч Олійник був одним з головних ініціаторів відновлення Комуністичної партії України як самостійної національної компартії. Після реєстрації новоствореної КПУ в жовтні 1993 Борис Олійник вважався лідером її націонал-комуністичного крила, часто виступаючи з жорсткою критикою режиму Кучми.

На парламентських виборах в березні 1994 Борис Олійник знову балотувався на пост депутата Верховної ради України по Запорізькому (№ 190) виборчого округу. Він знову не набрав у першому турі більше половини голосів і пройшов до парламенту за результатами другого туру, на якому він отримав 56,14% голосів.

На парламентських виборах у березні 1998 Борис Олійник виступав під номером 4 виборчого списку КПУ і знову був обраний депутатом Верховної ради.

Комментарии