Віталій Григорович Радецький: біографія

До військової служби

Народився в селі Христинівка Христинівського району Черкаської області Української РСР. Українець. Прямий нащадок російського генерала від інфантерії, героя російсько-турецької війни 1877-1878 років Ф. Ф. Радецького. Закінчив середню школу та Одеський механіко-технологічний технікум. З 1963 року працював майстром на Одеському борошномельному комбінаті.

Військова служба в СРСР

Закінчив Київське військове загальновійськове командне училище у 1968 р. Командував взводом мотострілковим в Прибалтійському військовому окрузі. З 1969 року служив у Далекосхідному військовому окрузі - командир мотострілецької роти (з 1969), начальник штабу мотострілецького батальйону (з 1970), командир мотострілецького батальйону (з 1971). З 1975 року служив у Групі радянських військ у Німеччині - заступник командира і з 1976 року - командир мотострілецького полку.

У 1980 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, спрямований заступником командира мотострілецької дивізії в Прикарпатський військовий округ, з 1984 року командував цією дивізією.

У 1989 році закінчив Військову академію Генерального Штабу Збройних Сил СРСР. З травня 1989 року - перший заступник командуючий 13-ї загальновійськової армії у Прикарпатському військовому окрузі. З травня 1991 року - командувач 6-ї гвардійської танкової армії Одеського військового округу в Дніпропетровську.

Військова служба на Україну

Одним з перших перейшов на службу в армію Україні після розпаду СРСР і прийняв українську присягу. У січні 1992 року вже призначений командувачем військами Одеського військового округу. З 4 жовтня 1993 по 10 жовтня 1994 року - Міністр оборони України. Військове звання генерал армії України присвоєно 30 листопада 1993 (став першою особою, якому присвоєно це звання).

Активно підтримував Президента України Леоніда Кравчука. У період передвиборної компанії президентських виборів на Україну в 1994 році Радецького неодноразово звинувачували в підтримці Л. М. Кравчука з використанням тиску на військовослужбовців. Після перемоги на виборах Президента України Л. Кучми був негайно знятий з займаної посади і тривалий час перебував у розпорядженні Міністра оборони України.

У серпні 1995 року призначений головним інспектором Міністерства оборони України. З травня 2005 року - начальник Національної академії оборони України. У січні 2009 року звільнений з військової служби у відставку за віком.

Нагороди

• Орден Богдана Хмельницького I ступеня (1 грудня 2009 року)
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 2-го ступеня (1991 рік)
• Орден Вахтанга Горгасала 3-го ступеня (Грузія)
• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (22 лютого 2001 року) -за вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, високий професіоналізм
• Орден Червоної Зірки (1971 рік)
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР »1-го ступеня
• Орден« За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР »3-го ступеня (1986 рік)
• Медалі СРСР і Україна
• Орден Богдана Хмельницького II ступеня (21 серпня 2006 року) -за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод громадян та з нагоди 15-ї річниці незалежності України

Комментарии

Сайт: Википедия