В'ячеслав Матвійович Ткачов: биография

На початку Другої світової війни В'ячеслав Матвійович перебирався до Белграда, де став викладати тактику повітряних сил на організованих у Белграді Вищих Військово-Наукових Курсах генерала Н. Н. Головіна, на яких проходили навчання офіцерські кадри Російського Корпусу. За відгуками сучасників, що читається ним курс лекцій мав «особливу солідність і цінність».

Пізніше він відсторонився від антирадянської діяльності, відійшов від участі в численних емігрантських організаціях, проявив демонстративне-співпрацю з окупували країну фашистами і працював викладачем у школах . Із щоденника В. М. Ткачова: «Чимало розчарувань прішлость мені пережити в стані білих. Я не знайшов того, що очікував. Але жереб був кинутий. І як ввібрав в себе з дитинства дух дисципліни, я підкорився влади на Півдні Росії і сумлінно виконував всі надані мені доручення. Таким чином, не шкурні міркування, не політичні переконання, а тільки лише почуття патріотизму штовхнуло мене ще в 1917 році на антирадянський шлях. А в результаті я 24 роки, сумуючи за Батьківщиною, прожив емігрантом в Югославії».

Повернення на батьківщину

Коли в жовтні 1944 року до Белграду підходили радянські війська, В. М. Ткачов навідріз відмовився евакуюватися. Для себе вирішив: нехай краще розстріляють свої, ніж шукати притулок у стані ворога. 20 жовтня 1944 В'ячеслав Матвійович був заарештований СМЕРШем 3-го Українського фронту. Був відправлений до Москви, на Луб'янку, де 4 серпня 1945 за вироком військового трибуналу засуджений на 10 років за статтею 58. Дружину його в СРСР депортувати не стали й через кілька років після війни вона опинилася під Парижем в будинку престарілих.

Відсидівши у таборах ГУЛАГу 10 років, 11 лютого 1955 був випущений без права проживання у великих містах. Отримавши громадянство СРСР, оселився на Кубані, в Краснодарі, де працював в артілі інвалідів-палітурників ім. Чапаєва за 27 рублів 60 копійок. Підробляв - писав замітки в газети, книгу «Російський сокіл» про свого друга - Нестерова. У 1956 році його розшукала дружина, кликала його до себе, і начебто навіть була можливість виїхати, але він написав їй: «Мені дуже дорого далася батьківщина, краще ти до мене переїжджай». Так вони і не зустрілися більше.

Помер В. М. Ткачов 25 березня 1965 в убогості в Краснодарі. Похований на Слов'янському кладовищі.

n

Тридцять років після кончини В'ячеслава Матвійовича Ткачова Батьківщина віддала російській льотчику по заслугах. 23 вересня 1995 у зв'язку із 110-річчям з дня народження на будинку N 82 по вулиці Шаумяна в Краснодарі, де він жив останні роки, Головнокомандувач ВПС РФ генерал-полковник авіації Петро Дейнекін в урочистій обстановці відкрив меморіальну дошку, На мітингу виступили отаман Союзу козаків Росії Олександр Мартинов, голова адміністрації Краснодарського краю Євген Харитонов, курсант Краснодарського ВВАУЛ Олексій Дяченко. Були віддані військові почесті. У небі над центральною площею міста продемонструвала своє льотне мистецтво пілотажна група «Стрижі».
NВремя повернуло із забуття ім'я прославленого російського льотчика В'ячеслава Ткачова. Велику роль у відновленні історичної правди щодо земляка зіграло Всекубанское козацьке військо. У Краснодарі Ткачову збираються поставити помятнік. Однак найкращим пам'ятником йому стануть його книги, які обов'язково будуть видані і знайдуть свого читача.

N