Олесь Гончар: биография

У 1940-1950-ті роки письменник продовжує розвивати військову тему в своїх численних новелах, поруч з нею починає звучати і нова тема - мирне життя людей, моральні аспекти їх взаємовідносин. Новели та повісті цього напряму («Микита Братусь», 1950; «Нехай горить вогник», 1955) готують майбутні вершини творчості Гончара в 1960-1970-і роки. Історико-революційна дилогія Гончара «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957), присвячена подіям громадянської війни на Півдні Україні, залишається найбільш слабким анемічним твором письменника. У ці роки починається громадська і публіцистична діяльність Гончара. Він здійснює закордонні поїздки, підсумками яких стають книги нарисів «Зустрічі з друзями»(1950),«Китай поблизу»(1951).

У 1959 Гончар обирається головою Спілки письменників України, секретарем Союзу письменників СРСР.

Вершини творчості

У 1960 році надрукований роман «Людина і зброя», що відкриває нову сторінку у творчості Гончара. Романтико-філософська спрямованість твору, акцент на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, проблеми незнищенності морального духу людини відрізняють цей роман, заснований на спогадах письменника про студентське добровольчому батальйоні часів війни. Роман був удостоєний Національної премії України імені Шевченка (1962, в цьому році премія присуджувалася вперше). Друга частина дилогії роман «Циклон» (1970) був написаний після перерви. Тема отримує несподіване продовження - постарілий герой «Людини і зброї» став кінорежисером і знімає фільм про війну. Переплетення реальності і постановочних сцен, сучасності і спогадів про минуле, та й сама кінематографічна тематика змушує згадати «Майстра корабля» Яновського.

Роман у новелах «Тронка»(1963) - перший великий твір Гончара, присвячене сучасної мирного життя. Побудований у вигляді своєрідного «вінка новел», які розкривають різні сторони життя простих людей, мешканців українських степів, роман малює цілу панораму характерів, образів, ситуацій. У «Тронці» вперше в українській літературі гостро ставиться проблема викорінення сталінізму, боротьби старого з новим. На хвилі хрущовської відлиги роман був удостоєний Ленінської премії (1964).

Сумна доля була уготована наступного твору Гончара романом «Собор» (1968). У порівнянні з «Тронкою» роман набагато ближчий до традиційного реалізму з чітко вираженими позитивними і негативними героями. Боротьба за відродження духовності, за історичну пам'ять народу як основу порядності у відносинах між людьми знаходиться в центрі оповідання. Прообразом собору в романі послужив Троїцький собор у Новомосковську Дніпропетровської області. Перший секретар Дніпропетровського обкому КПРС Ватченко впізнав себе в образі негативного героя бездуховного партійця-пристосуванця, який здав свого батька в будинок престарілих. Будучи одним Брежнєва, Ватченко зажадав заборони роману. Роман був надрукований лише в журналі, вже надрукований тираж книги був конфіскований, переклад роману на російську мову був припинений. Незважаючи на спроби захистити твір (статті Бажана та ін) воно було заборонено і про нього перестали згадувати.

N

n

ВІН схожий на планету,
nВідкріту та непізнану людьми.
Nу вічність відійшов, але не канувши в Лету
nі словом пристрасного іде на Ві
nСупроті зла, нещірості, свавілля,
nСупроті сірості й пустопорожньої брехні.
nСвоїм "Катарсис", нібі чар-зіллям,
nЛікує душі страхом знівечені. - Ні,
nне перекресліті Нікому І Ніколи
nЙого сповітіх совістю думок.
NА тієї, хто одягнув на очі Шорі
nі втягує їдкого наклепу Димок,
nХай спробує пройти тернистий шлях до Храму
nЗ любов 'ю до людей І до землі.
nХай відчініті спробує Його масивні браму,
nСпокутувавші гріх в досвітанковій млі.
NА Поки ми, заплутані в тенетах
nЛжеправді, за софітамі НЕ Бачимо Зорі
nі молимо новим ідолам в багетах,
nна сполох б 'є Собор Його душі.
nЛана Світ

n

n