Анатолій Георгійович Кифішин: біографія

Біографія

Народився в с. Біле на Алтаї. Його батько Кифішин Георгій Іванович (6.5.1894, п. Старий Дашів Іллінецького р-ну Вінницької обл., - 20.7.1966, м. Лебедин Сумської обл.) Зберігав пам'ять про походження з древнього афінського роду Кефіс (ос), відомого з часів Перікла (V ст. до н. е..). Мікрохірург, ботанік-агроном. Мати, уроджена Лавриненко, - Мігуліна Надія Овсіївна (20.8.1912, с. Гранів Гайсинського р-ну Вінницької обл., - 27.3.1991, Москва) вела родовід з середньовічного роду Святополк-Четвертинських (Ладижинська гілка), була вчителькою математики.

Анатолій Кифішин у 1942 р. вступив до місцевої школи м. Лебедин. У березні 1944 року в дев'ятирічному віці підірвався на міні, втратив руку, сильно постраждало зір. Після закінчення школи в 1953 р. зарахований на заочне відділення історичного факультету Чернівецького університету, який закінчив з відзнакою за фахом історика (1958). Спрямований до аспірантури, але відмовився від неї і в тому ж році прийнятий на Східний факультет Ленінградського університету. Закінчивши його з відзнакою в 1962 році, виїхав до Москви і з 1963 р. став аспірантом при Інституті сходознавства АН СРСР. У 1966 р. аспірантуру закінчив також з відзнакою. Представив до захисту дисертацію, але через зміну наукової ситуації після смерті свого наукового керівника акад. академіка Струве не зміг її захистити ні в 1966 р., ні в 1967 р., ні в 1968 р., ні в 1978. Працював мл. н. с. в Інституті сходознавства та Інституті філософії АН СРСР (1968-1980 рр. .).

Після смерті Струве Кифішин перебував у постійній опозиції до визнаного лідера радянського сходознавства, Ігоря Михайловича Дьяконова. Кифішин відстоював точку зору свого вчителя на переклади деяких слів, мав власну позицію по топографії міста Лагаш, що прямо суперечила позиції Дьяконова, не погоджувався з перекладами аккадских поем Дьяконова, вважаючи їх підігнаними під сучасне мислення. Кифішин надалі самостійно перевів десятки шумерських творів у менш художньому, але, на свою думку, у більше точному виді.

Кифішин надалі спеціалізувався на ритуалістиці у шумерів і геноструктурі шумерських міфів, на тематиці, що йшла врозріз із «позитивістською радянською історичною наукою». Протистояння з Дьяконовим досягло свого піку в 1969-1970 році, коли вчені обмінялися відкритими листами на сторінках журналу «Вісник древньої історії». У результаті Анатолій Георгійович був змушений залишити й московський інститут, а Дьяконов, будучи членом безлічі редколегій, протягом багатьох років особисто стежив за тим, щоб Кифішина не публікували в наукових журналах. За публікацію робіт Кифішина постраждав і головний редактор Вісника древньої історії, історик античності Сергій Львович Утченко.

Однак Анатолій Георгійович не покинув Москви й не припинив заняття шумерологією, а продовжував боротися. Відсутність прописки і постійного місця роботи його також не зупинили. В кінці 60-х, незважаючи на інвалідність, він жив у власноручно збудованому курені в районі станції Перловка на Ярославській дорозі, до тих пір, поки на початку 70-х він не зміг розшукати дах над головою. Всі денний час проводив в Ленінській бібліотеці, пропуск у яку діставав по знайомству. Написав кілька книг, включаючи «Історію Шумеру», однак опублікувати їх в СРСР не зміг. З 1970 року аж до розпаду СРСР, Кифішин зміг опублікувати лише короткі, піддані цензурі популярні статті в журналі «Техніка - молоді», а також декілька робіт в Болгарії болгарською мовою.

У 70-х роках створив у Москві опозиційну Дьяконову наукову школу (найбільш відомими представниками якої стали В. Петров і Б. Перлов, за деякими позиціями до них примикав Д. Г. Редер і ленінградець В. О. Білявський).

Комментарии