Микола Федорович Прохоров: біографія

Біографія

Народився 18 листопада 1925 року в селі Галахова нині Катеринівське району Саратовської області. Російський. Після закінчення 8 класів середньої школи працював у колгоспі. В армії з березня 1943 року. У 1943 році закінчив Київське військове училище самохідної артилерії.

Учасник Великої Вітчизняної війни з листопада 1943 року. На посаді командира самохідної артилерійської установки 1438-го самохідного артилерійського полку воював на 2-му і 3-му Українських фронтах. Брав участь у визволенні України, Молдавії, Румунії, Угорщини.

Особливо відзначився при звільненні Румунії та Угорщини. У бою 24 серпня 1944 в районі міста Хуші (Румунія) сміливо атакував колону противника, завдав йому великих втрат у живій силі і техніці. 20 вересня 1944 в боях за населений пункт Зіманд-Куз (на північ від міста Арад, Румунія) пiдбив 3 ворожих танки. 8 жовтня 1944 першим увірвався в угорське місто Сента.

За мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, молодшому лейтенакнту Прохорову Миколі Федоровичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7370).

Закінчив війну на посаді командира батареї. У складі 3-го Українського фронту брав участь у боях на території Австрії. За час війни був поранений і контужений.

У 1948 році закінчив Вищу офіцерську школу самохідної артилерії. Продовжував службу в танкових військах. З 1955 року капітан М. Ф. Прохоров - в запасі. Жив у Саратові. Працював начальником відділу кадрів автоколони. Помер 24 січня 2002 року. Похований на Увекском кладовищі в Саратові.

Нагороди

• орден Леніна (1945)
• орден Вітчизняної війни 2 ступеня (1944)
• медаль «Золота Зірка» (1945)
• два ордени Вітчизняної війни 1 ступеня (1944, 1985)

Комментарии

Сайт: Википедия