Андрій: біографія

Біографія

Народився 1 березня 1946 в селі Поляна Миколаївського району Львівської області.

У 1961 році закінчив Полянський восьмирічну школу. З 1961 по 1965 рік навчався у медичному училищі, а з 1968 по 1975 роках - на біологічному факультеті Львівського університету.

Одночасно з навчанням в університеті ніс послух іподиякона і келейника митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика).< / p>

У квітні 1976 року під час навчання в Ленінградських духовної академії митрополитом Львівським і Тернопільським Миколаєм у Свято-Успенській Почаївській Лаврі висвячений в сан диякона. 3 червня висвячений у сан священика митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротовим) в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври (м. Ленінграді, нині Санкт-Петербург).

У 1979 році успішно закінчив Ленінградську Духовну Академію та захистив кандидатську дисертацію на тему «Євангельські заповіді і ради та їх застосування в моральному житті християнина» з присвоєнням наукового ступеня кандидата богослов'я.

Після закінчення академії повернувся до Львова, стає особистим секретарем митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика) до догляду останнього на спокій в 1983 році. Здійснював служіння у Преображенській церкві м. Львова.

Після того, як за власним проханням зі страху перед конфліктами, пов'язаними з легалізацією УГКЦ, Львівську єпархію послідовно залишили митрополит Никодим (Руснак) в 1989 році і архієпископ Іриней (Середній ) у 1990 році, був призначений секретарем єпархії, а навесні 1990 року обраний правлячим архієреєм, у зв'язку з чим приймає постриг у чернецтво і 14 березня того ж року возведений у сан архімандрита.

18 квітня 1990 собором архієреїв на чолі з Митрополитом Київським і Галицьким, Патріаршим Екзархом всієї України Філаретом (Денисенко), рукоположений у єпископа Львівського і Дрогобицького.

Львівська єпархія отримала владику Андрія своїм архіпастирем в один з найтяжчих періодів свого існування. У 1989 році з нелегального становища почала виходити Греко-Католицька Церква, що супроводжувалося численними сутичками і протистоянням за право богослужіння в храмах. Багато православних священики єпархії оголосили про свій перехід в УГКЦ. У цей же час почався рух за автокефалію Української Церкви, особливо активно в Галичині, і багато парафії переходили в неканонічну УАПЦ. Незважаючи на те, що його єпархія стрімко втрачала парафії єпископ Андрій не вжив жодних заходів, для того щоб зупинити цей процес.

З перших днів служіння в Покровському соборі припинив поминання за богослужінням імені Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II. Різко націоналістичні настрої позначилися в 1991 році, коли після отримання Україною державної незалежності став одним з найбільш активних прихильників курсу митрополита Філарета (Денисенка) на надання Українській Православній Церкві автокефалії.

На Архієрейському Соборі РПЦ 31 березня - 5 квітня 1992 року, не тільки відстоював сепаратистську лінію колишнього митрополита Філарета, а й намагався захистити останнього, коли було піднято питання про негідну поведінку першоієрарха УПЦ. Разом з кількома архієреями заявив, що це внутрішня справа українського єпископату і воно не може бути предметом обговорення на Архієрейському Соборі РПЦ в мотивуючи це тим, що УПЦ з 1990 року має право самостійно вирішувати питання свого внутрішнього життя.

Комментарии